Головна » Файли » Аудіювання

Аудіювання 4 клас
16.09.2014, 09:36
загрузка...

Про короля і мудрого шевця  (Казка)

(4 клас, II семестр)

Жив колись принц-нероба. Вчитися керувати державою лінував­ся, а коли став королем, то нічого іншого не вмів, як веселитися й роз­важатися. Від пустого королівського життя швидко спорожніла дер­жавна скарбниця. Тільки тоді й замислився юний король, як жити на світі. А з ким порадитися? Зовсім затужив голодний правитель. До біди цієї додалася ще одна: щоранку його будила чиясь дзвінка пісня.

Брати мої! В наш босий вік

Швець - незвичайний чоловік!

Не було б мене - ой люлі!

В чім тоді ходили б королі?!

Не стерпів одного разу роздратований король і звелів своїм слу­гам привести невідомого до замку. Це був молодий ремісник. Блідий від недосипання король прокаркав:

- Як смієш ти, простолюдине, порушувати мій спокій?!

Ремісник сміливо відповів:

- О владико! Я співаю, бо я щасливий! Більше того: я щасливі­ший за тебе!

- Та хіба простий смерд буває щасливіший за самого короля? - здивувався володар.

І знову йому ремісник відповів:

- Як бачиш, володарю! Ти великий - і нещасний, а я смерд - і щасливий! Вся справа в тім, що проста людина трудиться, а знатна від неробства нудиться. Навіть якби ти був багатим, то всі твої скарби не змогли б заповнити бездонну прірву нудьги. Тільки праця може заповнити цю безодню!

- О друже! - вигукнув король. - То ти вчений дуже! Може, на­вчиш, як стати щасливим і заповнити скарбницю?

Ремісник несміло присів поруч із королем і спитав його:

- Чи є в тебе руки, володарю мій?
- Так ось же вони! - прояснів король, витягуючи їх перед собою. 
-І що ти ними робиш?
- Ну… - замислився владика, - тримаю скіпетра...
- Краще б ти взяв якийсь інструмент. Ну хоча б шевську голку.  Хочеш, я навчу тебе чоботи шити? Ось такі, як у мене.

Король, глянувши на добрі чоботи шевця, на хвильку було по­хнюпився, та ремісник підбадьорив:

- Не сумнівайся, владико. Це не так уже й важко.

- Тоді, - сказав король, - завтра же приходь до замку.

Наступного дня ремісник з'явився до королівського замку, в яко­му одразу ж знайшлося приміщення для майстерні. Серед учнів, окрім короля, були також усі міністри та вельможі, які спочатку нудьгували, а потім виявили неабиякі здібності у шевській справі.

Минав час. Королівська шевська майстерня поступово розширювалась. Королівство почало багатіти, кількість замовників - зростати, а робітників - не вистачати...

Чого сумуєш владико? -- звернувся ремісник до короля.

- Як же мені не сумувати, - відповів той. - Робітників не виста­чає... Цехи розширити можна, а де взяти людей?

- Твій обов'язок, володарю, зробити людей щасливими! Сам ти, бачу, завдяки нашому ремеслу став багатим і щасливим. Ти дав щастя і своїм придворним... Але чому ж лишаєшся байдужим до нещасних підданих, які від неробства і нудьги знемагають, як ти колись? Оглянь свої володіння, і ти побачиш, скільки таких людей! Ними ти попов­ниш ряди своїх шевців і зробиш їх щасливими.

- Геніально, - радісно вихопилось у короля. - Твоя порада допо­може мені ощасливити і збагатити все наше королівство! (За А.Закревським).

(448 слів)

1. Чому спорожніла державна скарбниця?

         а) Бо на королівство напали загарбники.

         б) Бо в країні був голод.

         в) бо король жив пустим життям.

2. Що допомогло королеві зустрітися із шевцем?

         а) Король хотів замовити нові чоботи.

         б) Короля дратувала весела пісня шевця.

         в) Король випадково зустрівся із шевцем на базарі.

3. Як поставився король до простого майстра?

         а) Прогнав його геть.

         б) Наказав покарати його за зухвальство.

         в) попросив мудрої поради.

4. Чому король вдруге засумував?

         а) Бо праця не принесла йому щастя.

         б) Бо працювати набридло.

         в) Бо не вистачало робітників.

5. Що вдруге порадив королеві швець?

         а) Зайнятися корисною справою – шити чоботи.

         б) Дати роботу простим людям.

         в) Шукати скарби.

6. Яка головна думка твору?

         а) Щаслива людина, яка вміє гарно співати.

         б) Щастя не в багатстві, а в улюбленій роботі.

         в) Щаслива людина, яка має багато грошей.

 

Дивовижний стрибок

Одного разу четверо друзів: кенгуру, жабка, коник і блоха пішли на прогулянку до лісу. Там весело бавилися, грали в довгі лози, аж поки не настав час вертатися додому.

- Ходімо сюди, - запропонував кенгуру й показав на південь.

- Ні, додому треба йти туди, — заперечив коник і показав на захід.

- Ні, сюди, - сказала жабка, показуючи на схід. Блоха, яка, без перебільшення, була серед них найрозумніша, не сказала нічого, хоч почала вже непокоїтись, бо зголодніла й хотіла додому на підвечірок.

- Якби тільки побачити мою хатку, - сказав кенгуру. - Тоді вже нам недалеко.

Кенгуру мешкав у маленькому будиночку за лісом, а його друзі -неподалік.

- Кенгуру, - сказала блоха, - чому б тобі не підстрибнути високо над деревами? Може б, ти нагледів свою хатку і ми б знали, куди йти.

- Добре, — сказав кенгуру. - Я спробую.

Він глибоко вдихнув, кілька разів підскочив для проби, а тоді стрибнув високо-високо, але до верхів'я дерев не доскочив. Отож своєї хатинки побачити не зміг. Тоді жабка глибоко вдихнула, кілька разів підскочила для проби і стрибнула дуже високо, але до верхів'я дерев не дістала. Тому й не побачила хатинки кенгуру.

Третім стрибав коник. Він глибоко вдихнув, кілька разів підско­чив для проби, а тоді стрибнув дуже-дуже високо, та до верхів'я дерев не доскочив і хатки кенгуру не побачив.

Настала черга блохи. Вона глибоко вдихнула, кілька разів підско­чила для проби, а потім ще раз глибоко вдихнула, тоді повернулася до інших і промовила:

- У мене є план: я сяду на голову коникові, коник сяде на голову жабці, жабка на голову кенгуру. І тоді кенгуру якомога вище підстрибне. Коли він буде якнайвище, з його голови підстрибне жаб­ка якомога вище. Коли ж вона буде якнайвище, тоді якомога вище підстрибне коник. А коли якнайвище підстрибне коник, тоді підстрибну якомога вище я. Тоді вже, певно, я побачу хатку кенгуру, і ми знатимемо дорогу додому.

- Яка ж ти мудра! - сказав коник. - Іди-но сюди. Стрибай мені на голову і не ворушись, бо мені буде лоскотне.

І блоха стрибнула на голову коникові, а коник - на голову жабці, жабка - на голову кенгуру.

Тоді кенгуру підстрибнув! Коли він уже був високо в повітрі, підстрибнула жабка. Підстрибнула вона дуже високо. А звідти підстрибнув коник, дострибнув аж до верхів'я дерев. А вже звідти підстрибнула блоха. Високо-високо, аж понад верхів'я дерев, так, що їй стало видно все навкруги.

- Бачу, бачу хатку кенгуру! - крикнула вона й показала на північ.

Отож усі четверо подалися на північ і скоро дісталися до хатинки кенгуру.

Мама кенгуру давно вже приготувала для них підвечірок. Було дуже хороше! Усі сиділи за столом і навперебій розповідали мамі кен­гуру про свій дивовижний стрибок.        (За Д. Біссетом)

Ведмідь і павучок

(Українська народна казка)

Одного разу після довгої мандрівки по лісу ведмідь заліз у свій барліг і глибоко заснув. А коли прокинувся, то побачив, що по його лапі повзе павучок.

  • Що це ти собі надумав? По мені, ведмедеві, лазити?! - роздра­товано пробурмотів ведмідь. Розсердився на павучка і хотів його вбити.

Що міг вдіяти маленький павучок проти такого велетня?

  • Даруйте, дядьку, я більше не буду, - почав благати павучок ве­дмедя. - Відпустіть мене, я вам ще в пригоді стану.
  • Чим же ти, дрібнота, можеш мені послужити? - здивувався ста­рий ведмідь. - Яка може бути з тебе поміч?

Але все-таки пожалів маленького і відпустив.

Через деякий час у ліс прийшли мисливці. Ходять, блукають у лісній гущавині то в один бік, то в другий, а дичини нема. Хотіли вже додому повертатися, несподівано натрапили на сліди ведмедя і почали за ним ганятись. Бідний ведмідь не знав куди подітися, щоб врятува­тися під мисливців. Ось-ось виб'ється із сил, як раптом угледів під ве­личезною скелею яму і скочив туди.

Павучок це бачив і одразу про все здогадався. Поліз скоренько до тієї ями і швидко обснував її густою павутиною. Потім став чекати, що буде далі. Посидів трохи, аж тут біжать мисливці. Прибігли й ста­ли неподалік від скелі.

  • А може наш бурмило* сидить у тій ямі, що під скелею? - сказав один з мисливців.
  • Туди він не міг залізти, озвався другий мисливець. - Хіба ти не бачиш - там повно павутиння. Якби ведмідь заліз туди, то павутиння порвав би. Хіба не так?
  • Це правда! - підтвердили інші мисливці.

Постояли, покрутилися та й пішли далі.

А старий бурмило сидить собі тихенько у тій ямі й від страху ані живий ані мертвий. Так злякався, бідолаха, що не смів навіть пово­рухнутися. І сидів там довго-довго. А врешті вирішив визирнути - по­дивитись, чи нема якоїсь небезпеки.

Лізе ведмідь з тієї ями і очам своїм не вірить - яма поснована гус­тим павутинням, а павучок гойдається на ньому і сміється.

  • Бачите, дядьку, - озвався він до ведмедя, - якби не моє паву­тиння, то вас давно не було б на світі. Ви мене тоді пожаліли, то і я вас пожалів. Як кажуть: "Старе добро не забувається".
  • Щиро тобі дякую, павуче, що ти врятував мене від смерті, відповів зі сльозами на очах старий ведмідь.

Відтоді ведмідь ставився до павучка з великою повагою і вдячністю.

(366 слів)

Бурмило* - жартівлива назва ведмедя. 

Завдання.

1. Кого побачив ведмідь, коли прокинувся?

  1. Павучка.
  2. Мисливців.
  3. Лісових мешканців.

 

2. Чому ведмідь відпустив павучка?

  1. Бо він не їсть павуків.
  2. Бо знав, що павучок йому стане в пригоді.
  3. Бо павук дуже благав ведмедя.

 

3. Яка біда трапилась з ведмедем?

  1. Він попав у пастку.
  2. На нього почалось полювання.
  3. Він поранив лапу.

 

4. Як ведмідь урятувався від мисливців?

  1. Він заховався у ямі під скелею.
  2. Він утік від мисливців.
  3. Він сховався у печері.

 

5. Чому павучок урятував ведмедя?

  1. Бо ведмідь його колись пожалів і відпустив.
  2. Бо хотів похвалитися, який він вдалий.
  3. Бо боявся ведмедя.

 

6. Яка головна думка казки?

  1. Друзі пізнаються у біді.
  2. Кмітливість важливіша за силу.
  3. Старе добро не забувається.
Категорія: Аудіювання | Додав:
Переглядів: 5906 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.2/4
Всього коментарів: 0
avatar