Головна » Файли » АУДІЮВАННЯ

БІЛИЙ КІНЬ ШЕПТАЛО Аудіювання 10 клас
17.08.2020, 01:21
загрузка...

Сьогодні суботній вечір, роботу скінчили раніше і він насолоджувався спокоєм та тішив себе надією на завтрашній відпочинок. Звісно, якщо вранці не поженуть до міста. Але він сподівався на Степанову добрість. З конюхом у нього особливі стосунки. Інші коні це відчувають, тому й недолюблюють Шептала. Степан ніколи не б’є його, хіба ненароком у гурті зачепить пугою чи про стороннє око стьобне. Ніколи не посилає на важку роботу, якщо є кого іншого послати. Бо він, Шептало, кінь особливий, кінь білий, а коли й попав у це бригадне становище, то завдяки злому випадку, химерам долі. Справжнє місце йому не тут, хтозна де він може опинитися завтра.

Степан це розуміє. Степан що: маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь землисто-сірий, з брудними корявими ручиськами. Але навіть він своїм приземленим розумом тямкує тимчасовість своєї влади над Шепталом.

Коні заспокоїлися, розбрелися по загорожі. Шептало знову лишився сам. У дверях з’явився Степан, спинився на порозі, пильно дивився на коней; від того погляду млявість обняла груди і покотилася до колін, що зрадливо затремтіли.

Шептало вперше пошкодував, що опинився на видноті. Хотілося проштовхатися в середину табуна, загубитися між ребристих кінських тіл. Він удав, що не помічає конюха, схилив голову до прив’ялої трави.

«На мене вкаже, обов’язково на мене»,— думав полохливо, про всяк випадок, щоб прикрість не була несподіваною, хоч певно знав, що Степан його не потривожить.

— Шептала візьми,— сказав конюх хлопчикові.— Тільки зачекай, напою.

Білий кінь підняв голову і жалібно глянув на Степана великими водянистими очима. Привабливість теплого надвечір’я мертвіла, опадала, як зжовклий лист під буйним поривом осіннього вітру. Думка про роботу забарвлювала все в темні, холодні тони. Серед усіх робіт він найбільше недолюблював крутити привід, хоч інші коні вважали це найлегшим. Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе.

Почувся шерхіт босих хлопчачих ніг, чіпкі руки пригнули голову білого коня, спритно накинули недогнуздок і владно потягли до себе. Шептало бездумно, із звичною покірністю ступив кілька кроків за босим хлопчиком і раптом з болісною ясністю, як ніколи досі, відчув свою неволю. Перед очима попливла витоптана власними копитами одноманітна суха земля, диркотів привід, торохкотіло колесо по бруківці, свистів батіг і вибухав лайкою Степанів голос. Шептало задер голову — ніздрі дражнило гострим запахом волі.

— Но-но! — суворо гукнув хлопчак, пробуючи пужалом коневе стегно.— Не балуй!

І тоді сталося несподіване для хлопчака, для Степана і для самого Шептала. Од того поблажливо-зверхнього дотику його бридливо пересмикнуло і підняло. Білий кінь з нечуваною силою шарпнувся, вирвав кінець повода, дико звівся на задні ноги, біснувато стріляючи страшними, кривавими очима. Цієї хвилини він був справжнім білим конем, відважним та відчайдушним, як його далекі предки. Хлопчак відсахнувся, у грізнім подиві занімів Степан, а Шептало легко опустився на передні ноги, збив копитами сипкий пісок, перестрибнув рів і помчав через гусячу царину в лугову синь.

З-за копиць, од річки, віяло теплом. Білий кінь радо попрямував туди, полощучи боки між шерехатих сінних долонь.

Але з кожним кроком до річки сінний дух відступав перед п’янкою повінню ще денного тепла і тривожної водяної вільгості, од якої глибше дихалось і кортіло бігти, брикатися, іржати. Коли ж берег упав, оголивши бронзову спину нерухомої сонної води, Шептало не стримавсь і побіг, перечеплюючись об корневища верболозів, грузнучи в піску та задихаючись од не знаної досі, нестримної, та все ж солодкої спраги, яку вільно було вгамувати живою, а не іржавою водою. І він рвонув понад берегом, по мілині.

Молотив копитами теплуваті хвилі, бризки смачно лоскотали губи. Шептало шурхнув у глибінь і поплив, оглушений плескотом, пінистим виром, що зчинився навколо нього. Ніби перестиглі яблука, по небу прокотився невидимий гуркіт і впав десь поблизу, за лісом... Це були найкращі хвилини Шепталового життя. Ніколи досі й уже ніколи опісля білий кінь не відчував себе так близько і повно зі стихією, течією — од трав’яних хвиль до білих громів у вишині. Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, відчув себе таким сильним, що знову заіржав, цього разу грізно й бойовито, перегукуючися з громами. Тепер йому захотілося спокійно напитись, і він пішов по сизій косі до затоки. Пив скупими ковтками, цідячи воду крізь зуби і шкодуючи, що вгамував спрагу.

Раптом небо над Шепталом напнулося, наче віжки на косогорі, не втримало, тріснуло навпіл, у тріщину хлюпнуло яскравістю, і Шептало побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах. Здивований, він перечекав, не рухаючися з місця, щоб не скаламутити води, поки небо знову засвітилось, і знову побачив свою чисту, прекрасну білизну.

Перші краплі крихітними копитцями промерехтіли затокою — починався дощ. Шептало побрів до ліска — гірка правда, несподівано відкрита, засмутила його. Протягом усього життя в конюшні обманював себе: він уже давно не був білим конем. Він був бруднувато-сірим, попелястим і тільки тепер, викупавшись у річці, знову став сліпучо-білим красенем, схожим на древніх предків, що царювали на циркових аренах.

Дощ вщух, тільки небо все ще спалахувало холодним білим полум’ям, вихоплюючи з темряви білого коня, що поспішав до села розмоклим путівцем. На вулицях, між тинів, стояли широкі калюжі, і коли знову спалахнула блискавка, Шептало побачив у них своє відображення. Він заклопотано зупинився, думаючи, як то здивується Степан. І коні здивуються, бо ніколи не бачили його такого білого, гарного. Степан вважатиме, що він хоче виділитися, показати норов. А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким. Головне, щоб він, Шептало, знав про свою білизну, а про чуже око краще лишитися колишнім.

Шептало ступив кілька кроків, гепнувсь у грязюку і покотився по дорожній хлюпавці. Коли звівся на ноги, вже не був білим конем; до ранку земля підсохне, обсиплеться, і він стане таким же сірим, яким був досі. Колишній спокій та розсудливість повернулися до Шептала. Звичайно, бригадний двір замкнено, але перелаз між конюшнею та клунею з одної низької жердини. Двір знайомо пахнув перепрілою травою та вівсянкою. В конюшні не світилося. Степан спав. Коні дрімали в загорожі, під навісом. Біля комор сонно бив у рейку сторож. Шептало обійшов загорожу — ворота щільно причинені і взяті на ошийник. Білий кінь, скільки зміг, просунув голову між двох жердин загорожі та й собі задрімав, стомлений нерозумною блуканиною...

(970 сл.; за В. Дроздом)

Дайте відповіді на питання, обравши один із поданих варіантів.

1. Як можна назвати стосунки між конюхом Степаном та білим конем Шепталом?

а) Щира дружба;

б) повага один до одного;

в) поблажливість Степана і терпимість Шептала;

г) прихована ворожість з обох боків.

2. Чому інші коні недолюблювали Шептала?

а) Бо заздрили йому;

б) бо відчували його особливість;

в) бо сам Шептало зверхньо ставився до них;

г) бо він був новачком у табуні.

3. Яку роботу ненавидів білий кінь і чому вважав її принизливою?

а) Орати землю, бо для цього Шептала загнуздували;

б) ходити під сідлом, бо на нього сідали верхи;

в) тягти воза, бо його підганяли пугою;

г) крутити привід, бо коня пригнічувала одноманітність.

4. Що, як ніколи досі, відчув білий кінь, покірно йдучи на ненависну роботу?

а) Свою неволю;

б) людську жорстокість;

в) несправедливість конюха;

г) втому від тяжкої праці.

5. Чому Шептало не витримав удару пужалом?

а) Бо удар був дуже болісним;

б) бо поблажливо-зверхній дотик несподівано пробудив у ньому гідність далеких предків;

в) бо Шептало не переносив, коли його били по стегнах;

г) бо це був перший удар, завданий білому коневі.

6. Як виявив свій протест білий кінь?

а) Кинувся на хлопчака;

б) вперто застиг на місці;

в) утік від своїх господарів;

г) хвицнув Степана.

7. Які хвилини стали найкращими в Шепталовому житті?

а) Хвилини відпочинку од тяжкої роботи;

б) хвилини споживання ситної і смачної їжі;

в) хвилини відчуття волі й злиття зі стихією;

г) хвилини поблажливого ставлення до нього господарів.

8. Що неприємно вразило Шетала, коли він побачив своє відображення у воді?

а) Що він все ж білий, хоча вже давно забув про це;

б) що він втратив свій попелястий колір;

в) що до цього моменту він вважав себе бруднувато-сірим;

г) що тепер його не впізнають коні та господарі.

9. Що символізує білий колір Шептала, неодноразово підкреслений автором?

а) Красу;

б) незвичайність;

в) породу;

г) особистість.

10. Чому Шептало, повертаючись до бригадного двору, викачався у грязюці?

а) Бо до нього повернулася розсудливість і він не захотів виділятися;

б) бо така природна звичка усіх коней;

в) бо посковзнувся і покотився по дорожній хлюпавиці;

г) бо інакше його б не впізнали й не пустили б до конюшні.

11. Який художній засіб використано в оповіданні при змалюванні образу коня Шептала?

а) Гіперболу;

б) анімалізм;

в) алегорію;

г) метафору.

12. Яку проблему піднімає автор твору, написаного 1966 р.?

а) Безправне становище коней у колгоспному табуні;

б) дослідження поведінки «братів наших менших»;

в) необхідність чуйного ставлення до тварин;

г) знеосіблення людини в суспільстві.

Категорія: АУДІЮВАННЯ | Додав: | Теги: аудіювання, Шептало, білий кінь
Переглядів: 93 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar