Головна » Файли » Аудіювання

Чоловіки та їхній ризик
22.10.2019, 21:16
загрузка...

До лікарні привезли обвугленого пожежника. Шкіру з нього зняли разом з одягом. Лише голова вціліла. "Ці­кавий матеріал, — сказав шеф. — Раніше це була б сто­відсоткова летальність, тобто смерть". Що дужче обго­рілий пацієнт, то більший азарт виявляє шеф. Незаба­ром він захищає докторську, тому енергійно набирає статистику.

Новенького хворого відразу прилаштували в "аква­ріум" — так у лікарні називають винахід шефа-дисертанта. Тут не треба бинтувати потерпілого, атмосфера стерильна, температура стала. Тільки ж дивитися мото­рошно, бо людина в "акваріумі" — ніби картинка з під­ручника анатомії. Висить бідолашний пацієнт розіп'я­тий на якихось лямках і пружинах. А під кінець лікування хворий стає справжнісіньким немовлям — шкіра у нього така ніжна й тонка, що боязко доторкнутись,  а дово­диться ж іще й колоти.

Узагалі, лікування опіків — це неначе кухня навпаки: одержують смажені біфштекси, із них відроджують лю­дину. Досить часто, шефові вдається це зробити. Тоді він ходить гоголем і напрошується на похвалу.

Обвугленого пацієнта звати Андрієм, він лейтенант. На ньому почала вже наростати шкіра, і сьогодні він уперше розплющив голубі очі. Почав жартувати. Розпо­відав, що, коли був у "акваріумі", йому здавалося, ніби він в утробі матері.

Шефові він уже не цікавий — відпрацьований мате­ріал. У науці шеф — зірка першої величини, вся лікарня тремтить перед ним, бо ніхто не знає, що за мить утне його величність. Ви помічали, що серед великих спеці­алістів мало добродушних людей? Може, тому, що до вершини майстерності вони йдуть, немов на танку, не придивляючись, що мнуть і давлять їхні гусениці? Мо­же, інакше й не можна стати великим?

Коли, обпечений пожежник прийшов до тями і впер­ше розплющив очі, перед ним стояла медсестра Натал­ка зі шприцом у руці.

-З приїздом, — мовила, усміхаючись. — Це я роблю решето з вашої новенької шкіри.

-Спасибі, — хотів голосно подякувати хворий, та з губ злетів лише шепіт.

 Спогадів пожежник Андрій не любить. Усе, що по­в'язане з його другим народженням, усе, окрім Наталчиного образу, пам'ять намагається стерти, бо, як тіль­ки згадає ті дні, тіло починає так судомити, хоч знову у фізрозчин пірнай.

Пожежник — професія бойова, можна б пишатися нею, як пишаються прикордонники, бо й вогонь, як вивідувач, шукає шпаринок, порушує межі й кордони. Тільки хто той вогонь леліє? Не всюдисуще ЦРУ, а власні нехлюї. Тож найчастіше співавторами героїзму пожежників та лікарів стає доморощена байдужість.

Звідси, з лікарняного "акваріуму", життя уявляєть­ся Андрієві трикутною шахівницею на трикутному сто­лі. Першими роблять хід нехлюї, потім пожежники, а завершують усе лікарі. Звичайні фахівці одержують на­городи за рекордні врожаї та тонни металу, а пожеж­ники й травматологи — за ліквідацію чийогось злочину чи нехлюйства.

Цього разу диво науки повернуло Андрія до життя, але те диво було таким пекельним, що він уникав спо­гадів. І тільки Наталя була радісним світлячком у хаосі ліків, шлангів, болів і нудотних запахів. Не голками й крапельницями вкарбувалася вона у пам'ять, а... та що тут пояснювати... Так було в печерних сховах, коли по­шматованого звіром мисливця анестезували не ефіром, а обухом, так було в польових шпиталях, так трапилося з Андрієм у скляному "акваріумі", так буде з кожним, кому пощастить подолати кризу й почати одужувати, вступити в ту щасливу фазу, коли помічаєш, що й меди­ки — люди, що і в них бувають чарівні брови й грайливі усмішки. Як немовляті першим запам'ятовується образ матері, так Андрієві закарбувалося Наталчине обличчя, ще як висів розп'ятий у "акваріумі". Зустріло воно його на порозі нового життя й при повторному пробудженні.

На роботі медсестра Наталя одягнута в звичайний хірургічний костюм, правда, в таких "бананах" тепер мріє прогулятися не одне нафарбоване ледащо. Для Наталі ж це буденна дезинфікована спецівка. А ось коли вона у святковому вбранні... Одного разу Андрій побачив її в урочистих шатах. Його почало лихоманити, він утратив координацію рухів, відчув себе таким нікчемним поруч із сонцем. Здалося, що стоїть безпорадний перед по­лум'ям з одним пожежним відром, а потрібні ж цистер­ни з брандспойтами, механізовані драбини, вибух спря­мованої дії, аби впокорити цей вогонь. Наталці ж хоч би що! Зробила хід конем на трикутній шахівниці, цілиться .снопами іскор крізь довгі вії, і не зрозумієш, чекає вона від пожежника ходу-відповіді чи просто радіє, відчувши свою владу над хлопцем. Е-ей! Наталю! Полегше, бо спопелиш Андріїв світ.

Минув місяць, як Андрій своїм ходом вибрався з лі­карні. Тепер у лікарняний двір щотижня приїздить черво­на машина. Пожежники відкривають колодязі, приєдну­ють шланги, щось перевіряють. Раніше з такими пере­вірками їх тут бачили лише восени чи навесні. А тепер зачастили. Може, хтось лікарню збирається підпалити? Чи зрозуміли пожежники, що опікове відділення — то кін­цева зупинка на шляху життя — рай? Тутешні хворі зна­ють, що таке пекло, адже саме його вони проходять в отих "акваріумах". Можна поважати шефа за наслідки його роботи, але як звикнути до4 того, що в людях він бачить лише "матеріал"? Йому, здається, все одно, що автомо­біль фарбувати, що шкіру нарощувати... Він запросто, без вагань і моральних гризот ампутує хворому руку, сфо­тографує культю, якщо побачить рідкісний випадок за­гоєння, і пошле знімок у медичний журнал. Може, так і треба — така професія? Якби всі були пунктуальними ав­томатами, то не було б аварій, травматологічне відділен­ня зменшили б утричі, і сльози не відрами б лили, а в пробірках виставляли б, як пересторогу для щасливих.

За якийсь тиждень пожежна комісія, перенісши пере­вірку з подвір'я до приміщення, опечатала "акваріуми". Півдня медсестри з шефом по черзі вмовляли Андрія. У шефа незабаром захист докторської, хворих багато, бо аварії як із дірявого мішка сипляться... А що це за дисертація, коли вченій раді не можна показати діючу установку? І все тому, що якась там підводка чи проводка не за Держстан­дартом зроблена. Шефа можна зрозуміти. Він дзвонив головному пожежнику, але той умив руки, сказавши, що йому зараз ніколи, бо кругом горить. Отак завжди: як лі­куватись — відбою нема, а як допомогти — усі в кущі.

Довелося Наталці застосувати до Андрія умовляння третього ступеня. "Совість у тебе є? — запитала, коли шеф вилетів із власного кабінету в істериці. — Він же тебе з того світу повернув. Елементарна порядність і людяність потрібні, а не лише інструкції й пунктуаль­ність. Ти просто заздриш шефові й хочеш показати, що й ти шишка".

Андрій довго мовчав, а тоді сказав твердо, але з гір­котою: "Гаразд, буде по-твоєму, один "акваріум" роз­печатаємо, щоб науку не зупинять. Вважай, що я не ви­тримав випробування жінкою. Тепер, по суті, там не тіль­ки проводка нікудишня, там у самій машинерії дране лико бантиком, тільки ж не можу я довести — не мого розміру шапка... Сама катапульта чого варта — замість раю життя когось у пекло кине з благословіння твого..."

Після цього випадку Наталка розчарувалась у Андрі­єві. Надто вже він обережний, не розуміє, що наука жертв вимагає. Справжній мужчина повинен ризикувати. Не­дарма шеф любить співати рядки Окуджави: "Нужны ли гусару сомненья в содеянном этом й том..." Треба, щоб Андрій вивчив цю пісню.

...Немає Андрія... Коли черговий раз продували кис­нем "акваріум", електризувався штуцер, проскочила іск­ра... Андрій згорів разом з усіма пластмасами блискавично, як падаюча зірка. Шеф лежить в реанімації з ін­фарктом міокарда

                                                              (За Ларисою Копань; 1090 сл.).

 

Чоловіки та їхній ризик

  На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1.      Обвуглений пожежник Андрій був

а)       старшиною;              б)         сержантом;

в)       лейтенантом;              г)       капітаном.

2.      У лікарні пацієнта помістили

а)       в реанімаційне відділення;     б)     в реабілітаційне відділення;

в)       в операційну;                          г)      в "акваріум".

3.      Після одужання пожежник став для шефа

а)      найкращим приятелем;        б)        відпрацьованим матеріалом;

в)       живим аргументом його наукової правоти;

г)      живим свідченням його неуваги до пацієнтів.

4.      Уперше прийшовши до тями, обпечений пожежник побачив

а)       винахідника-шефа;          б) членів наукової ради;

в)       аспірантів та студентів-практикантів;          г)     медсестру із шприцом.    .

5.      З лікарні життя уявлялося Андрієві

а)      справжнім раєм для всіх і кожного;

б)      пеклом для хворих і раєм для здорових;
              в) полігоном для випробування силі волі;

г) трикутною шахівницею на трикутному столі.

6.    Андрій вважав, що в кожній трагедії, пов'язаній із пожежею, першими роблять хід

а)      розумні та хитрі зловмисники;

б)      необережні та недосвідчені люди, які й стають жерт­вами;

в)       нерозважливі люди, які не передбачають наслідків своїх вчинків;

г)      нехлюї, потім пожежники, а завершують усе лікарі.

7.      Причиною пожеж Андрій вважав

а)       чиюсь наївність чи необережність;

б)      чиєсь злочинство чи нехлюйство;

в)       чиюсь байдужість чи недбалість;

г)      чиюсь безвідповідальність.

8.      Пожежники почали перевіряти лікарню

а)       щотижня;            б)   щомісяця;  

в)       восени та навесні;          г)   раз на рік.

9.      Пожежна комісія опечатала "акваріуми" через те, що

а)      Андрій хотів помститися шефові за фізичні стра­ждання, яких зазвав під час лікування;

б)      Андрій хотів зашкодити кар'єрі шефа, бо ревнував  до нього Наталку;

в)       Андрій заздрив професіоналізмові й авторитетові шефа;

г)      зроблена не за Держстандартом підводка чи провод­ка загрожувала життю людей.

10.    Фразеологізм умивати руки означає

а)      додержувати правил гігієни;      б)            знімати із себе відповідальність;

в)       бути вільним від будь-яких забобонів;   г)           намагатися викликати співчуття.

11.    Медсестра Наталка розчарувалась у Андрієві через те, що він

а)      безініціативний і безхарактерний;    б)     занадто слухняний і покірливий;

в)       занадто обережний, не хоче або не вміє ризикувати;

г)      безапеляційний, не прислухається до думок опонентів.

12.    Головна думка опрацьованого тексту така:

а)      ніхто не має права відмовляти людину від виконання нею службового обов'язку;

б)       ніхто ні за яких обставин не має права наражати на небезпеку людське життя;

в)       наука, як і мистецтво, потребує жертв;

г)      важлива риса чоловічого характеру — вміти ризику­вати.

Категорія: Аудіювання | Додав:
Переглядів: 37 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar