Головна » Файли » АУДІЮВАННЯ

Медалі. Аудіювання 9 клас
26.01.2021, 21:42
загрузка...

Він ніколи не плакав. Навіть у дитинстві.
А тут на сьомім десятку життя вперше розплакався. Сльози лились і лились: мовчазно, гірко, невтішно, як тільки можуть литися в старої людини.
А день­ бо починався як ніколи ясний та гожий. Радісно вли­вався в його невелику кімнату, обставлену старенькими меблями, дихав на нього такою бадьорою свіжістю, що він, прокинувшись, скочив з ліжка, як молодий.
І перше, що побачив,— свій святковий костюм. Почищений, випрасуваний дбайливо невісткою, костюм висів на спинці стіль­ця, і він одразу подумав, що треба почепити медалі. І так йому за­кортіло це негайно зробити, що він не витримав, підбіг до комода, потягнув на себе шухляду.
На нього так і війнуло устояними пахощами речей, що роками лежать на тому ж самому місці. То були переважно речі дружини, яка померла 10 літ тому. Все він ревниво беріг, не дозволяв чіпати навіть невістці.
І тут же стояла мальована палехська скринька, подарована йому на п’ятдесятиріччя дружиною. Обережненько взяв, по­вернувся до ліжка. Сів, любовно поставив її на коліна, підняв кришку.
І завмер.
У скриньці, на малиновій бархатці, завжди лежало його 5 ме­далей — «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 191–195 рр.», на честь тридцятиріччя перемоги і три «За відвагу». Рідкісний набір трьох медалей, що їх мало хто мав у ми­нулій війні. Медалі завжди лежали, старанно викладені в акурат­ний рядок. «За відвагу» мерехтіли благородно сріблом, дві інші сяяли бронзою. Він їх сам завжди і складав, не довіряючи навіть дружині, коли та була ще жива,— одну по одній, протираючи дбайливо хусточкою, здуваючи з муарових колодочок щонай­менші пилинки, і завжди хвилювався, підіймаючи кришку: було таке відчуття, наче медалі весь час чекали на нього.
Тепер не повірив тому, що побачив: не було трьох медалей.
«Хто?.. Як?.. Та цього бути не може!»
Зблиснула думка, що він не так їх поклав. Що помилково при­крив малиновою бархаткою. Перевернув, витрусив дві, що лиши­лись, — скринька сумно зблиснула полакованим дном.
Кинув скриньку, побіг до шафи: здалося, що медалі висять на іншому, старенькому вже піджаку. Ось він зараз відчинить— і медалі звично засяють на сірій тканині.
Немає.

А може, невістка десь поклала й забула? Поспіхом одягся, сунув ноги в капці, сторожко, щоб не рипнуть, вийшов у коридор.
Квартира ще дихала сном, а на кухні вже лунав якийсь рух, доносився, мов дятлів, перестук ножа. Оля саме різала буряк.
— Ви вже встали? Ще ж рано! — сказала якось аж невдово­лено.
— Олю, ти не знімала медалі?
— Медалі? — здивувалась вона.— А чого б це я їх знімала?
— Та коли гладила.
— Так їх там не було. Ото де поклали, там і шукайте.—
І—тук­-тук сердито ножем. — Нащо вони мені: на роботу носити?
І придумають же!
«Та що ж це таке?»
Сів, розгублено повів по кімнаті очима.
«Може, Йван? — подумав про сина.— Міг же узяти… подиви­тися… Та й забув покласти назад.»
Ледь діждався Івана: син, як і онук, любив у неділю поспати. Він
уже й до спальні підкрався, і вухо до дверей притуляв — ані звуку.
Аж ось таки вийшов.
— Фізкультпривіт! А чого не на зарядці?
Та йому було не до жартів.
— Слухай, Іване, ти мої медалі не брав? «За відвагу»?
— «За відвагу»? — перепитав Іван з таким виглядом, наче пригадував. Почухав широкого носа, зблиснув міцними зуба­ми.— Та вони ж ось у мене на майці!
— Дурень! — сказав він ображено.— Я до нього серйозно, а він…
І пішов до своєї кімнати.
Треба йти до онука. Він дуже любив хлопчика, який ріс на його руках, тож думка, що медалі вкрав Олежко, була для нього нестерпна. Тому ще раз підійшов до шафи, обнишпорив усі ки­шені, перетрусив білизну — медалей не було.
«Та що ж це таке?»
Враз пригадав, як позаминулого тижня, коли він повернувся з чергової зустрічі з піонерами, вони з Олежком складали медалі.
Він обережно знімав, онук складав до скриньки.
«А вони срібні? З чистого срібла?» І підносив до очей, настав­ляючи проти сонця.
«Господи, тільки не це!»
А десь на грані свідомості: «Це. Тільки це».
«А може, він просто взяв подивитися? Дитина ж. Погрався та й забув покласти на місце…»
Онук щойно прокинувся.

— Не спиш?
Олежко блимнув на діда. Обличчя хлопчика було таке безтур­ботно­спокійне, що старому стало аж ніяково, що міг подумати щось лихе на онука.
Та медалі ніде не лежали.
Присів поруч на ліжко і подивився на 1­річного онука.
— Що тобі снилося?
Онук наморщився, намагаючись пригадати хоч один сон.
Потім розпустив гладенького лоба.
— Нічого.
— Так нічого й не снилося? А медалі?..
В Олежкових досі безхмарних очах метнулась тривога. Він зробив такий рух, наче хотів пірнути під ковдру, а вуха взялися вогнем.
Він!
— Де ти їх поклав?
— У мене їх немає,— прошепотів уже не до діда — до стіни Олежко.
— А в кого ж?
— Не знаю.
— Так ти їх не брав? Чого мовчиш?
— Ні.
Хоч вуха вже палали вогнем.
— А я збирався сьогодні піти з тобою в кіно. А воно ось що виходить… Думав, ти мене любиш хоч трохи.
Важко пішов до дверей.
— Дідуню!
Олежко уже звівся на лікоть, благально дивився на нього.
— А ти мене не лаятимеш?
— Ні.
— Вони в Сашка.
— В якого Сашка? Навіщо ти йому їх віддав?
— На контакти. Він їх розплавить.
— Розплавить?.. Мої медалі? Ходім!..
Сашко сидів коло захаращеного столу і щось паяв.
— Сашко, де медалі? Давай їх сюди!
І по тому, як у Сашка забігали очі, зрозумів — сталося непо­правне…
Те, що він поклав на столик, важко було назвати медалями.
Сплавлений шмат металу, суціль вкритий темною плівкою.
«А де ж медалі?» — спитав. І лише коли Сашко вийняв зі сто­лу колодочки та простягнув їх на тремтячій долоні, зрозумів, що медалей більше немає.

Не сказавши нічого, мовчки вийшов з квартири.
Звично запекло в тім’ї. Там щось набухало, боляче підіймаю­чи череп… І не витримавши, розплакався. Вперше в житті.
(909 сл.) (За А. Дімаровим)


Виконання учнями завдань тестового характеру.

1. Чому дорослі дивувалися із головного героя, коли він був ще дитиною?
А Він був дорослим не за роками;
Б він був сильним і сміливим;
В він дуже гарно вчився;
Г він ніколи не плакав.

2. Коли головний герой уперше розплакався?
А У 70 років;
Б на сьомому десятку;
В під час війни;
Г коли ховав дружину.

3. Що перше побачив чоловік, коли підвівся з ліжка?
А Скриньку;
Б свого сина й невістку;
В святковий костюм;
Г медалі.

4. Звідки в чоловіка була маленька палехська скринька?
А Дружина подарувала на 50­річчя;
Б подарували з нагоди Дня перемоги;
В подарували на зустрічі ветеранів у школі;
Г купив на свято.

5. Що зазвичай лежало у скриньці?
А Рідкісний набір з медалей;
Б 5 медалей;
В документи;
Г речі дружини, які він ревно беріг.

6. Яке лихо спіткало старого?
А Зникли окуляри;
Б до нього погано ставилися діти;
В почав усе забувати;
Г зникло три медалі.

7. Чому здогадка про те, що медалі міг узяти Олег, стала для дідуся нестерпною?
А Він дуже любив Олега;
Б він дуже не любив Олега;
В хотів подарувати медалі музею;
Г не любив, коли хтось торкався нагород.

8. Про що свідчили зміни, що відбулися з Олегом після дідо­вого запитання про медалі?
А Олег не любив дідуся;
Б Олегу було байдуже;
В Олег злякався, відчуваючи свою провину;
Г Олег злякався, що дід не поведе його в кіно.

9.Що сталося з медалями?
А Сашко їх розплавив;
Б Олег їх загубив;
В Сашко продав медалі;
Г Олег обміняв медалі на транзистор.

10.Визначте проблеми, порушені в тексті.
11.Визначте тему та ідею тексту.
12.Чого навчає А. Дімаров читачів?

Категорія: АУДІЮВАННЯ | Додав: | Теги: текст, медалі, аудіювання
Переглядів: 250 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar