Головна » Файли » Аудіювання

Текст для аудіювання 11 клас НАРОДЖЕНА З МОРСЬКОЇ ПІНИ
30.05.2015, 23:11
загрузка...

​Маруся Чурай... Хто вона така? Яка взагалі історія її образу? Звідки такий незгасний інтерес до неї все нових і нових поколінь митців? Реальна це особа чи, може, кимось вигадана? І досі дослідники української літератури, музики, фольклору не мають щодо цього єдиної думки. Навіть відповідна стаття УРЕ дещо позначена цими ваганнями та суперечностями. Тут сказано, що Маруся Чурай — це легендарна українська співачка й поетеса й що жила вона в Полтаві в середині XVII століття. Але ж пам’ятаймо, що одне з головних значень слова «легендарний» — це вигаданий, такий, що насправді не існував. Тим більше, що далі в цій же енциклопедичній статті сказано: «Документальних свідчень, записів, народних переказів про Марусю Чурай немає ».

Власне, якраз із цього й починає свій знаменитий роман Ліна Костенко. Мовляв, 1658 року в Полтаві була пожежа, і, як припускає поетеса, тоді, можливо, згоріли в магістраті судові книги, а серед них, можливо, була й справа Марусі Чурай. Уся розповідь у романі ведеться на грані легенди й реальності. Як і в деяких роботах на цю тему інших авторів, присутня заманлива, тремка невловимість. Так взагалі буває, коли говорять чи пишуть про тих, хто творить народні пісні. Ніколи не докопаєшся, хто перший заспівав ту чи іншу народну пісню. Про авторство пісні влучно висловився Дмитро Павличко: «Пісня — максималістка, вона втікає від авторів і прагне бути або нічим, або дочкою народу».

Та хіба тільки невловимість авторства збуджує інтерес до народної пісні? На сьогодні тільки зареєстрованих нараховується майже 300 тисяч українських народних пісень. Таким безцінним скарбом не може похвалитися ніякий інший народ, не кажучи вже про неймовірно високу якість нашого пісенного фольклору.

Українській народній пісні властива дивовижна довершеність, музична й словесна. Це відчули геніальні композитори Моцарт, Бетховен, Ліст і плідно використали наші пісні у своїх творах. Ліст, наприклад, настільки вподобав собі пісню «Ой не ходи, Грицю», що вона надихнула його на створення фортепіанної п’єси «Українська балада», а за мотивами інших українських пісень він написав симфонічну поему.

Можуть спитати: звідки ж ці композитори добре знали українські пісні? Передовсім з перекладів. «Ой не ходи, Грицю», приміром, уже на початку XIX ст. співала вся Європа — цю пісню було перекладено польською, німецькою, угорською, французькою, англійською мовами. Світ був просто вражений визначальною для української музичної культури ознакою — її особливим вокальним характером і тісною сув’яззю з поезією. Європа навіть відкрила чисто «український» голос із властивими тільки йому чудовими артикуляційними особливостями. Тому-то й заметушилися в імперській столиці Петербурзі, частіше стали засилати в Україну відповідних спеціалістів, щоб ті набирали для придворних капел українських хлопців. Набирали пожадливо. Скільки неперевершених талантів одчахнуто було від нашого народу!

Інтерес у навколишніх державах до української пісні та її творців був надзвичайно великий. Було всім дивно й незрозуміло, хто конкретно творить такі пісенні перли? Невже справді на це здатні простий українець чи українка, які на час того підвищеного інтересу були, як правило, неписьменними кріпаками? Навіть пішов був такий собі фантастичний поголос, що українські народні пісні виринають з морської піни, бо ж у чорноморських глибинах живуть схожі на дельфінів істоти, які, мовляв, і створюють оте пісенне диво. А чумаки, що приїжджають до моря по сіль, підхоплюють ті пісні й по всій Україні розвозять. Так чи інакше, а в пошуках авторства українських пісень доходило майже до ажіотажу...

І от російський письменник О. Шаховськой 1839 року видає, правда, дуже посередню, повість «Маруся, малороссийская Сафо», в якій до чисто побутово-мелодраматичного сюжету балади «Ой не ходи, Грицю» додає події української історії XVII століття, а Марусю показує авторкою чудових пісень.

Відомий і вельми авторитетний дослідник українського фольклору Григорій Нудьга з цього приводу писав, що таки немає ясодного документа чи переказу, навіть невиразної легенди про те, що така співачка й поетеса справді жила, «просто підроблятися під історичну дійсність тоді було модно», а пісні, які нібито створила Маруся, автор повісті О. Шаховськой «майже всі списав з «Малороссийских песен», виданих у 1827 році Максимовичем». А поки що на основі тільки повісті О. Шаховського з’явилася в пресі ще й стаття іншого автора, де вже докладно описано сам процес створення Марусею пісні «Ой не ходи, Грицю». І саме це стало приводом для того, що ім’я Марусі Чурай було навіть внесено до «Библиографического словаря русских писательниц» Голіцина. А тим часом Маруся Чурай, як переконує нас той же Г. Нудьга, це всього-навсього «літературний образ, як Наталка Полтавка, Тарас Бульба та багато інших, про яких ніхто з дослідників літератури не наважиться писати як про реальні історичні особи».

Значить, ідеться про містифікацію? Хай так. Якщо талановито здійснена, втілена у високохудожній твір, то чом же їй не бути прийнятою до золотого фонду нашої літератури? Так, власне, й сталося з чудовим романом Ліни Костенко. Проте це не означає, що тему Марусі Чурай вичерпано, і вона вже закрита для інших авторів, тому що її глибинність неосяжна.

Та й узагалі, кожен письменник, який працюватиме над вдячною темою Марусі Чурай, дістане добру можливість домалювати, докарбувати нові риси й грані українського народного піснетворця, котрі ще більше увиразнять незмірну талановитість, глибоку чутливість нашого народу, землі якого, за словами Адама Міцкевича, «є столицею ліричної пісні». Бо таємниця авторства, особи й самого процесу творення справді народної пісні — вічна.

Чому ж нині, на зламі століть і тисячоліть, ми не співаємо наших прекрасних пісень, котрі набули світової слави? І в селах, і в містах не співаємо? У вечірні години відпочинку або святкового дня в колі друзів, а то й на самоті? Коли на душі сумно й у хвилини радості — чому не кличемо собі на розраду народну пісню?

Чому нинішнє естрадне верещання, як та сірчана кислота, про-' їдає, нищить частину юних душ, а натомість буйним будяччям проростає національний нігілізм, тобто зневажливе ставлення до неперебутних цінностей в українському мистецтві, зокрема й народнопісенному? Дехто пояснює, що, мовляв, нічого опиратися, бо самі потреби життя виправдовують саме таку тенденцію, котра передбачає витіснення усталених норм і традицій і, якщо хочете, навіть «конфлікт із консервативно настроєним суспільством. Звичайно, куди легше, вигідніше, прибутковіше плисти за течією, тобто за модою. Пішла мода на щось там, хай і невластиве нашій природі — слухай, співай і не оглядайся. Одначе слід пам’ятати, що то шлях сердець холодних, чужих істинному мистецтву, яке завжди в підоснові своїй має національні начала.

Тож із здивуванням знову запитуєш себе: чому в наш час та ще на тлі таких епохальних перемін у національній історії мовчать народні піснетворці? Чи перевелися в нас люди такого, як у Марусі Чурай, душевно-емоційного складу? Мабуть, ні. Таких особистостей немало і в наші дні. Інша річ, що вони, можливо, не бачать у свого сучасника потреби в їхній пісенній творчості. А не бачать, певне, тому, що естрадний примітив затопив геть усе довкола, сильно приглушуючи такий попит. Нині можна говорити про неспростовний факт: насаджування невибагливої, розрахованої на нерозвинені смаки музики, що її китайці небезпідставно охрестили державо-руїнницькою, діє в нас уже на повну силу.

Де ти, сучасна Чураївно? Ми знаємо, що ти десь серед нас. Нові твої пісні, твій голос пророчий, дастьбі, порятує нас від могили й забуття. Збудить до усвідомлення людської й національної гідності. Ми ж бо свято віримо: хоч би й у легенді своїй — ти вічно реальна. (1120 слів)

(За О. Сливинським)

v На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1. У відповідній статті УРЕ сказано, що Маруся Чурай — це:

а) видатна історична особа;

б) маловідома історична особа;

в) легендарна особа; √

г) літературний персонаж.

 

2. Із розповіді про пожежу в Полтаві 1658 року, під час якої могли згоріти документи про Марусю Чурай, розпочинається твір:

а) «Ой не ходи, Грицю» Михайла Старицького;

б) «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської;

в) «Маруся, малороссийская Сафо» Олександра Шаховського;

г) «Маруся Чурай» Ліни Костенко. √

 

3. Слова про те, що «пісня втікає від авторів і прагне бути або нічим, або дочкою народу», належать:

а) Адаму Міцкевичу;

б) Дмитрові Павличку; √

в) Ліні Костенко;

г) Ференцу Лісту.

 

4. Українських народних пісень (зареєстрованих) на сьогодні існує:

а) близько 100 тисяч;

б) близько 200 тисяч;

в) до 250 тисяч;

г) майже 300 тисяч. √

 

5. Автором фортепіанної п’єси «Українська балада», в основу якої покладено пісню «Ой не ходи, Грицю», є:

а) Людвіг ван Бетховен;

б) Вольфганг Амадей Моцарт;

в) Ференц Ліст; √

г) Петро Чайковський.

 

6. У XVIII—XIX ст. світ був вражений такою визначальною для української музичної культури ознакою:

а) пов’язаністю з давніми язичницькими культами;

б) підкреслено романтичною спрямованістю змісту та форми;

в) вдалим синтезом вокалу з хореографією;

г) особливим вокальним характером і тісною сув’яззю з поезією. √

 

7. Для придворних капел столичного Петербурга охоче набирали українських хлопців, тому що:

а) вони співали майже безоплатно;

б) Європа відкрила чисто «український» голос із властивими йому чудовими артикуляційними особливостями; √

в) вони вирізнялися винятковими здібностями і слухняністю;

г) вони були винятково вродливі.

 

8. Існував фантастичний поголос, що українські народні пісні виринають із морської піни, бо ж у чорноморських глибинах їх створюють істоти, схожі:

а) на дельфінів; √

б) на русалок;

в) на золотих рибок;

г) на загиблих матросів.

 

9. Слово ажіотаж означає:

а) бажання ввести когось в оману;

б) бажання привернути увагу суспільства до проблеми;

в) збудження навколо якогось питання; √

г) байдуже ставлення до питання.

 

10. До «Библиографического словаря русских писательниц» Голідина ім’я Марусі Чурай було внесено після того, як надрукували:

а) збірник В. Максимовича «Малороссийские песни»;

б) повість О. Шаховського «Маруся, малороссийская Сафо»; √

в) п’єсу М. Старицького «Ой не ходи, Грицю»;

г) статтю А. Шкляревського «Маруся Чурай, малороссийская певунья».

 

11. Слово містифікація означає:

а) перенесення смислових акцентів у тлумаченні явища;

б) обман, спричинений збігом обставин;

в) обман, здійснений ненароком, неумисне;

г) умисне введення когось в оману. √

 

12. «Столицею ліричної пісні» українську землю назвав:

а) Максим Березовський;

б) Петро Чайковський;

в) Дмитро Яворницький;

г) Адам Міцкевич. √

 

13. Підґрунтям істинного мистецтва завжди є:

а) наслідування кращих зразків визнаних світом митців;

б) стилізація під відомі античні твори;

в) національне начало; √

г) повна відмова від національної основи.

 

14. Для українців Маруся Чурай є уособленням:

а) дівчини, яка помстилася коханому за зраду;

б) дівчини, яку врятував від страти Б. Хмельницький;

в) співучої душі народу; √

г) незгасної історичної пам’яті народу.

 

15. Народні піснетворці нині мовчать, тому що:

а) вичерпались народні таланти;

б) талановиті митці не мають належної матеріальної нагороди за свою працю;

в) найбільш талановиті творці пісень виїхали за кордон;

г) не бачать у свого сучасника потреби в їхній пісенній творчості. √

 

16. Опрацьований текст має виразні ознаки:

а) наукового стилю;

б) ділового стилю;

в) публіцистичного стилю; √

г) художнього стилю.

Категорія: Аудіювання | Додав: | Теги: ​Маруся Чурай текст, аудіювання 11 клас, ​Маруся Чурай аудіювання
Переглядів: 1080 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar