Головна » Файли » ДИКТАНТИ

10 клас. Контрольний диктант
02.05.2015, 09:45
загрузка...

Золотий кораблик

Ви драли коли-небудь змалку пташині гнізда? Чи відоме вам оте лоскітне почуття азарту — хто з вас, малих шибеників, найбільше назбирає біленьких,  голубуватих,  сіреньких,  з  цяточками  й  без  них,  тепленьких ще  яєчок;  хто  видереться,  ризикуючи  зірватись  з  гілляки  або  порвати штани, до найвищого воронячого гнізда на вербі чи осиці? Чи зазнавали   ви  гордого  почуття малого  володаря,  який  стискає  в  руці  пійману,  тріпотливу пташину, тішачись своєю необмеженою владою над бідолашним створінням, коли від вас залежить, чи пустити  її на чотири вітри, чи занести до хати, чи дати котові на розправу?

У нас не  було  тоді ні  гуртків юннатів, ні  палаців  піонерів, ні  літніх піонерських таборів. Чи не найбільшою з небагатьох доступних нам розваг було драти гнізда. І ми драли  їх наввипередки один перед одним, не замислюючись  ні  над шкодою,  яку  ми  чинили  птахам  і  людям,  ні  над тим, чи маємо право позбавляти волі й життя ці маленькі невинні  істоти. Це був своєрідний спорт  зі своїми майстрами, невдахами й «болільниками»  (За Б. Антоненком-Давидовичем; 157  сл.).

 

Інформаційна культура

Бурхливий розвиток комп’ютерних технологій викликав значне посилення уваги до використання комп’ютерної техніки в усіх галузях людської діяльності. а поява персональних комп’ютерів  і  сучасного програмного забезпечення, розрахованого на користувача, що має лише базові, початкові знання взагалі, зробила цей процес повсюдним. Зараз навіть неможливо назвати галузь, де б не використовувалися персональні комп’ютери і не застосовувався Інтернет, а на обрії вже маячать кишенькові комп’ютери і нові надсучасні технології. І в цьому зв’язку величезного значення набуває  інформаційна  грамотність  та  інформаційна культура.

Вивчення  дисциплін,  спрямованих  на  підготовку  молоді  до  роботи із сучасною комп’ютерною технікою, пов’язано з нагальними потребами нашої  країни  в  молодих  фахівцях, що  вміють  працювати  із  сучасними комп’ютерними технологіями, з одного боку, а з  іншого — необхідністю підвищення  загальної комп’ютерної  грамотності населення.

Усе  більшої  актуальності набуває  загальна  комп’ютерна  грамотність і культура  населення.  Світ  навколо  нас  стає  все  більш  інформаційним і  високотехнологічним;  для  того, щоб  успішно працювати  і  гармонійно жити в такому світі, треба вміло застосовувати здобуті знання  і навички роботи  із  сучасним  комп’ютерним  забезпеченням  (За  С.  Дмитренком; 161  сл.).

 

Колискова – це душа, яка ходить навшпиньках

Усе  починається  з  дитинства,  з  колискової.  Звідти  беруть  початок наші  турботи й радощі,  смуток  і  веселість,  тривоги  та  сподівання.  І  головне —  взаємність  з життям,  зі  світом.  адже  дитяче  слово, ще  не  зовсім  виразне  промовляння,  помах ще  не  зміцнілих  рученят,  перша  ота взаємність очищає  і душу,  і помисли. І щезає до певної міри все гіркотне, наболіле,  стражденне.

Тож  не  зайве  наголосити, що  людина  таки  починається  з  колискової, з голосу материнської душі над колискою. Уже тоді, з першої почутої мелодії ми відчуваємо багатоголосся життя  та  світу.

Колискова — це душа, яка ходить навшпиньках. Почути її кроки можуть  лише  ті,  хто  вміє  слухати. Як  і  сповідь матері  над  колискою. Коли вгамовуються, стихають людські чвари, коли натруджена  (вечірня чи вранішня)  земля  дихає  безгомінням,  коли помислам  і надіям  відкриваються  простір  і  небо,  а  світ  стає милосерднішим,  ближчим  до  серця,— тоді в  серці матері народжується пісня, тоді над колискою вона щемно, тремтливо  та  ніжно  виспівує  свою  незглибинну  душу.  Тож  навчимося слухати материну  сповідь  (За М. Сингаївським; 157  сл.).

 

Пісня моєї матері

Як справжнє одкровення постає переді мною доля моєї матері. Вона була нелегкою, як  і доля мільйонів солдаток, що разом  із дітьми своїми пережили жахи фронтів,  окупації,  розрухи,  а  потім  із  чоловіками  і  без чоловіків доводили до ладу  своїх  синів  і дочок.

Однак не  самі  тільки пережиті  труднощі  зробили для мене мою матір  взірцем,  а  її  ставлення  до  них,  невичерпний  оптимізм,  незламна стійкість,  непоказна  й  органічна,  що  змушує  низенько  схилити  перед нею  голову.  Усвідомлюю,  що  проста  селянська  жінка,  моя  мати,  була   і є виразником народного характеру, його незламного духу, його життєствердження  та життєдайності.

Навіть у найтяжчі години життя мати співала. Хай сумної, щемливої, хай  ледь  чутно, ніби  думу  думаючи,  але  співала! Співала  тоді,  коли  хотілося плакати. Скільки пам’ятаю  її — співала. Особливо за важкою роботою —  і  тоді, хоч як це не дивно, уже обов’язково щось веселе. Вона й  зараз  така,  хоча  і  лягло  їй  на  плечі  та  душу  немало  літ.  Гадаю,  таких матерів  багато, переконаний: на них  тримається  світ. Чому ж мати  співала? Відповідь може  бути,  очевидно,  одна:  черпала  у  пісні  сили,  коли було важко. а в радісну мить співом хотілося множити радість  і для себе,  і для  інших  (За А. Мокренком; 157  сл.).

 

Плекаймо, люди, пісню...

Український народ упродовж свого існування завжди був неперевершеним творцем чарівної пісні, яка вирізняється своєрідністю, неповторністю на тлі світової музичної культури. Це найдорожчий скарб народу, неоціненна частка його поетичної душі. У ній зберігається історія і характер, обдарованість і краса людська, у ній, немов у своєрідному комп’ютері, запрограмований морально-етичний код і духовна велич української нації.

У вік музичного модернізму, задушливого смогу біт-, хіп-, non-, рок-музики, що заполонив душі широких мас, особливо молоді, наша пісня повинна стати своєрідним базисом духовності для тих, хто здатний відчувати красу рідної мови, вслухатись у соловейкову мелодію. Українська пісня не тільки спроможна лікувати тих, хто опинився у незавидному становищі безбатченка. Вона з давніх-давен здатна єднати людей у любоні. один до одного, у любові до Батьківщини. Свого часу Міллер писав: «Де співають — там лишайся жити». Лихі люди не співають пісень. Тільки там, де народ співає, співає не абияк, а багатоголосо, там, де голоси творять диво-илєтиво, багате на контрапункт та гіідго лоскову орнаментику, міг народитися Леонтович – неповторний майстер філігранної обробки пісенних зразків, що довів свою професію до високої досконалості.

Вже сам по собі відбір Миколою Дмитровичем першоджерел для мистецької оздоби став процесом вельми важливим, бо добиралися пісні найцінніші з цінних, лише ті, що найбільше хвилювали поетичну душу Майстра. Вони перетворювались у шедеври, вплітаючись самоцвітами у вінок усенародної музичної культури.

 

Пригоди малих козаків

Уже  сонце  йшло  до  заходу,  як  старшина  братства  почала  сходитися на  раду. Кімната,  де  відбувалися  сходини,  була  простора,  ясна,  пишно прибрана. До Львова часто приїжджали  гості  з далеких сторін, братство їх  приймало,  то  й  уладило  свою  домівку  так,  щоб  кожний  почувався добре й  добру  славу  розносив про  братство по  світу. Вікна  і  двері мали довкола різьби з каміння: різьбяр викував у камені прегарні зірки, квітки  та  листки. Різьблені  були  й  балки на  стелі. У  червоному  світлі  сонця, що заходило, видко було різнобарвне малювання, написи старовинним  письмом,  рік,  коли  дім  збудовано,—  1582.  Із  стелі  звисав мідяний свічник  у формі корони. Стіни були  сірі, немальовані,  але пообвішувані великими килимами перської роботи. Привозили  їх львівські купці зі своїх мандрівок по Туреччині. На  стіні проти  дверей  висів  великий образ Успення Богородиці — під цим  ім’ям була братська церква,  і Успення було  гербом  і  знаком братства на печатках, письмах  і книгах. На  інших  стінах  можна  було  бачити  портрети  опікунів  і  добродіїв  братства (За  І. Крип’якевичем; 159  сл.).

 

Провісники весни

По-весняному гріє сонце. Останні струмки води ще стікають в пониззя яруг та вибалків, а в листяних лісах маленькими білими зірочками зацвіли підсніжники. Синіми оченятами позирають у блакить неба з-під опалого листя дубів провісники весни — проліски дволисті. За день нагрітий вітер шумує в ліщині, на кущах якої вже  з’явилися перші  сережки.

На узліссях, горбах, що добре прогріваються сонцем, буйно порозкидав свої яскраво-жовті квіти жовтець. Талі води ще шумують у долинах, а по  їх схилах вже  зацвів підбіл. Ця рослина в народі більше відома під назвою  «мати-й-мачуха».

У  густих чагарниках, а також в лісі ще  голо, але на піщаних кучугурах, куди я щойно піднявся, сріблястими з сизуватим блиском сережками  цвіте шелюга  червона,  рослина,  з  якої  діти  роблять  букетики  своїх улюблених  «котиків».

У  сосняках  та по  вільшняках  веселіше  застукотіли  дятли  строкаті. Ще б пак! Весняне сонечко пригріло комах, які вилазять з-під кори. Інколи в  теплий день чути перші поклики куликів, спів чорного дрозда. Іде, летить на легких крилах весна-чарівниця  (За В. Раєвським; 158  сл.).

 

У краю, де стояв Святовит

Є  на  Тернопільщині  мальовничий  і  красивий  куточок  із  солодкою назвою Медобори. Нині це природний  заповідник.

Останніми роками сюди дедалі більше з’їжджаються туристи, навіть шамани. У  сімдесятих роках минулого  століття в Медоборах працювала Прикарпатська  археологічна  експедиція на  чолі  з науковцями Борисом Тимощуком  та  Іриною  Русановою. На  основі  зібраних  матеріалів  вони припустили, що після хрещення Русі Володимиром Великим центр язичництва перемістився  саме до цієї благодатної місцини.

Утім,  до  такої  думки  схиляє й  знахідка  1848 року. Коли річка Збруч трохи зміліла, прикордонники помітили якийсь кам’яний виріб. Три пари  волів  знадобилося,  аби  витягнути  цей  предмет на  берег. Виявилося, що кам’яний стовп, який важив понад півтонни, не що  інше, як статуя старослов’янського  дохристиянського  бога  (найімовірніше, Святовита). Історики назвали цю скульптуру Збруцьким ідолом. Через три роки після виявлення цінна знахідка опинилася в Краківському (Польща) археологічному музеї, де  стоїть  і донині.

Працівники природного заповідника «Медобори» вирішили зробити копію Збруцького ідола, щоправда, дерев’яну. Поставили Святовита в селищі Гримайлів, що у Гусятинському районі  (За М. Шотом; 159  сл.).

 

У царині гобелена

Родина  Джусів  доповнює  й  збагачує  наші  уявлення  про  мистецькі роди, що утворилися в українській культурі XX  століття.

Джуси —  знані, шановані в Україні  і поза  її межами як майстри багатогранного  виміру,  неординарні  особистості,  що  однаково  успішно працюють  у  галузі  гобеленного  мистецтва,  флорентійської  мозаїки  та інших  різновидів монументальної  настінної  творчості,  а  також  станкової картини.

Але сьогодні шанованим героєм славетної родини Джусів стала Людмила Тимофіївна. Сорок років тому вона закінчила уславлене Кримське художнє училище  їм. М. Самокиша — кузню місцевих мистецьких професійних кадрів. Далі було навчання у Харківському художньо-промисловому  інституті,  де  добру фахову  підготовку  їй  дали  знані  художники О. Хмельницький  та є. єгоров.

У центрі уваги експозиції — гобелени, їм відведено цілу залу. Серед особливо емоційних — триптих «Ластівки», «Українська земля» тощо. Складні за композицією, гобелени художниці випромінюють соковиту колористику, вражають поєднанням кольорів, динамікою ліній, ритмами,  гармонією.

Виставка підтвердила: творча зоря Людмили Джус — у зеніті. Глядач чекає від неї нових мистецьких ідей, творчих звершень. Нам залишається одне — приєднатися до  глядацьких  зворушливих оцінок,  теплих відгуків, щирих побажань  (За О. Федоруком; 160  сл.).

Категорія: ДИКТАНТИ | Додав: | Теги: тексти диктантів, 10 rkfc lbrnfyn? 10 клас диктант, диктанти
Переглядів: 3981 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
avatar