Головна » Файли » ДИКТАНТИ

7 клас Диктанти
02.05.2015, 10:01
загрузка...

Гніздо

Марко побачив над річкою двох куличків. Пташки то припадали до води, то з жалібним попискуванням відлітали вбік.

Скрадаючись, Марко занепокоєно пішов берегом. На траві лежало вимощене з сіна невелике гніздечко, а в ньому хрестиком тулились чотири світло-жовтих крашанки. Пташки марно старалися стеблинами сіна підняти вгору, захистити од хвилі нетривке кубелечко. Хлюпне вода раз-вдруге і забере з собою гніздо.

Пташки побачили людину й безпомічно затужили пташиною тугою. Не торкаючись гнізда, Марко вирізав навколо нього землю, вийняв її й переніс вище, куди не дійде вода. Він навпочіпки сів під вербою, придивляючись до кубелечка. Над ним, попискуючи, з’явилися пташки, покружляли і впали донизу, знову злетіли і знову опустились.

А над усім широким світом, над пригнутими вербами та принишклим птаством димів дощ. 

 

День матері

На відміну від 8 Березня, День матері – це свято не всіх представниць прекрасної статі, а тільки матерів і вагітних жінок. День матері відзначають у багатьох країнах світу, щоправда, у різний час.

В Україні День матері святкують з 1929 року. Спочатку це свято «оселилось» в Галичині. З плином часу, воно було дещо забуте, але зараз ми знову шануємо День матері. Цього дня діти влаштовують урочисті заходи для своїх матусь і бабусь, намагаються їм у всьому догодити, виготовляють власноруч листівки та подарунки. Зазвичай підготуватися до свята дитині допомагає тато – бере активну участь у підготовці святкових подарунків, порається на кухні тощо.

Можливо, було б дуже добре, якби цей день набув ще більшого значення в очах суспільства, щоб матері відчували пошану до їхньої важкої та натхненної праці з виховання дитини.

 

Земля

Селянини майже не відчуває духу поту, бо щоденно купається чи мліє в ньому. Коли на плечах Мар’яна розлізлася сорочка, він здивовано поторгав рукою спину, і, накинувши наопашки свиту, втомленою ходою подався в степ.

Осінній степ, погойдуючи світло і тіні, лежав у чорних ранах. Над ним ледь-ледь курів туманець відпару, а може, то парувала тепла кров переораної землі?

Мар’ян журливо подивився навколо, поглянув на козацьку й турецьку могили, на яких бавилися пастушки. Він з жалем подумав, скільки марно пропало люду на білому світі. Чого було отим турчинам шукати смерті в чужому степу? Чужу землю можна сплюндрувати, а жити на ній не будеш.

Мар’ян спинився над своїм ще не зораним грунтом, пальцями відколупавши грудочку, розім’яв її, понюхав і непомітно для себе заспівав.

 

Криниця

Село стояло у величезній балці, а балкою протікала виляючи степова річечка. Один бік балки зривався високою кручею. Скеля, припавши землею, поросла деревами. Поміж них вилася стежка, що доводила до містка через річку. Побравшись стежкою, Марко звернув до криниці.

Криниця била із скелі. Здавалося, якась величезна сила викинула з землі страшенну кам’яну брилу. Вода витікала чистою холодною течією. Навколо було каміння, складене людською рукою. Хтось змурував цямриння, а на нім поставив давній образ. Не було вже видно малювання, але, невважаючи на це, щороку на Зелені свята дівчата квітчали ікону над криничкою.

Од цього місця віяло несказанною красою. Трохи одступивши від скелі, розкинувся гайок. Верховіття дерев було нижче від скелі. Марко любив здиратися збоку на скелю й сидіти там, дивлячись на блакитне небо, нерухоме каміння й тремтяче листя.

 

Рідна ріка

Я дивлюся на сіро-синій Дніпро, слухаю плескіт хвиль. Нічого дорожчого у світі немає для мене. Я не хочу і нізащо не розлучуся з моєю рікою. І якщо судилося мені зробити щось красиве й велике в житті, то тільки на її берегах, ласкавих і чистих...

Ніколи ще я так не відчував життя, і не був так переповнений любов’ю до свого народу, і не почував такого безмежно радісного зв’язку з ним.

Як багато хочеться мені сказати про любов до ріки моєї рідної, ясної. Річко моя. Життя моє, де і чому я забарився, чого так пізно прийшовдо твого берега, теплого і чистого? На твої ясні води, на урочисті зорі, що дивляться в тебе з неба? Люблю ясні води, на урочисті зорі, що дивляться в тебе з неба? Люблю я воду твою ласкаву, животворящу. І береги твої чисті, і всіх людей простих, що трудяться, живучи на твоїх берегах.

Кланясь тобі за ласку, за багатсво, що даламоєму серцю, за тебе, що, дивлячись на тебе, роблюсь я добрим, людяним і щасливим, що можу любити тебе все життся річко моя, душе мого народу.

 

Світ тримається на любові

Усе прекрасне на землі – від любові. Любов до Батьківщини. Любов до матері. Батьківська любов. Любо до музики. Любо до дівчини, до юнака, до жінки, до чоловіка. Любов до справи. Любов до життя.

Людина, яка любить і сподівається на взаємність, живе багатим духовним життям, бо це почуття пробуджує в ній відповідальність за свої дії, вчинки. Вона здатна на велику самопожертву заради щастя того, кого вона любить. Навряд чи можна чекати глибокого, високого почуття від людини з дрібною душею, з корисливими і егоїстичними інтересами.

Любов людська повинна бути не тільки красивою, відданою, але й мудрою. І тільки тоді, коли вона мудра і обачлива, вона може бути щасливою.

 

Славута

Літня ніч тисяча сто вісімдесят п’ятого року. Дерев’яний боярський дім у Києві. Простора кімната, сповнена книгами та зброєю.

Горить, потріскуючи, свіча. А за столом схилився над аркушем пергаменту життям умудрений, літами усріблений муж, книжник, громадянин. Далекі нащадки через багато-багато століть назвуть його геніальним поетом.

Тут, у тихому завулку, неподалік Золотих воріт та святої Софії, того вечора почало творитися чудо, творитися диво, творитися безсмертне «Слово о полку Ігоревім».

Назвемо співця Славута. Назвемо цим прекрасним прадавнім словом, поки щасливий випадок не відкриє нам його справжнього наймення.

У грізну годину лихоліття, коли хоробрий, але необачний князь Ігор відчинив ворогам ворота на рідну землю, пролунав його могутній голос, звернутий до всіх руських князів. «Досить чвар і міжусобиць,  — сказав він, —  вкладіть у піхви мечі, пощерблені у братовбивчих війнах, загородіть ворота на Русь!»

 

Струмок

Струмочок хотів подалі втекти від снігу і побіг швидко-швидко. А тому що він не знав ще дороги, бо це ж був перший весняний струмок, він і плутав то зправа, то зліва.

Сонце припікало, і струмочок бавився і сміявся, пробиваючи собі дорогу. По дорозі праворуч з-під кори осики вилізла мушка. Вона, розправивши крильця, кілька разів змахнула ними і спитала: «Так це справді починається весна?»

А струмок біг далі по лісі і будив усіх і праворуч, і ліворуч. Витикалися із землі трави, проліски, прокидалася комашня, потягалися дерева вітами, занімілими за зиму.

Першою серед дерев прокинулася молоденька верба над рікою. Вона була тоненька-тоненька. їй легко було і потягтися до сонця, і нахилитися до води. Вона потягнулася до сонця, щоб погрітися після зими.

 

«Троянди» Сахари

Багато легенд складено про Сахару — цю найбільшу і найспекотнішу пустелю Землі. Є в цих легендах правда і вигадки, немало оповідок овіяні романтичним ореолом. але що ви знаєте про одне із найдивніших явищ Сахари — про її «троянди»? Ні, не живі квіти виростають під барханами, з’являючись на поверхні  лише  частиною  своїх  букетів. Це  кристалічне утворення з піску й гіпсу за своєою формою надзвичайно схоже на справжні квіти. Вони можуть бути малюсінькими, ніби бутон троянди, або ж величезними — метр  заввишки  і  вагою  в декілька кілограмів. Природа дуже  добре  попрацювала  над  створенням  цих  «квітів».

Ви  не  зможете знайти  серед  них  двох  схожих,  кожна  «квітка»  неповторна.  Зовні  вона нагадує вигадливу квітку з багатьох пелюсток, які химерно переплелися в чудернацькому візерунку. Нерідко на сахарських автотрасах можна спо стерігати таку картину: біля дороги притулилася маленька халупка. Біля неї,  як  на  виставці,  рядами  розміщені  «сахарські  троянди»  на  продаж.

 

У лісі

      Я мовчки хитнув головою. Жито скінчилося, починався ліс. Старі товсті дуби, широко розставивши волохаті руки-віти, ніби приймали нас у свої зрадливі обійми. Стрункі берези соромливо стояли між дубами і ховалися за ними. Здивовано перестрибували з гілки на гілку якісь пташки.

         Ми затихли. Ліс ніби помирився з нами й не дивився так вороже і суворо. Дуби із співчуттям поглядали на нас згори; оголені берези несміло визирали з-за них і посміхалися білим гіллям.
      Ліс помирився з нами й провадив далі своє життя. На блідих квіточках кущів діловито гуділи бджоли; тукав дятел десь угорі. Дві пташки, пурхаючи з гілки на гілку, подивлялися на нас і несподівано зливалися в обіймах. Літали метелики або в щасливому безсиллі сиділи на листку й поводили вусиками.

        Люблю я цей процес у лісі, у полі! 

Категорія: ДИКТАНТИ | Додав: | Теги: тексти диктантів, 7 клас диктант
Переглядів: 868 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 2.5/2
Всього коментарів: 0
avatar