Головна » Файли » ДИКТАНТИ

БЕРЕЗНЕВИЙ СНІГ
10.11.2019, 03:01
загрузка...

Зранку сонце над містом ще блиснуло, тут-там освітилися й забіліли ніздрюваті причаділі латки снігу по околиці. Та ураз небо затяглося білими хмарами, ніби на обрії принишкло й розсіялося молочним туманом. Ліниво посипало снігом. Спершу сніжинки рідко, по одній, кружляли у висоті, політували, як тільки дихав вітерець, пушинками падали на почорнілу примерзлу землю, на міську вулицю, на затоптані каламутні галявинки по скверах і квітниках.

Микулка Недич зіщулився громадкою перед самим вікном великої кімнати, притулив чоло до шиби так, що торкається скла і носом. Дивиться, дивиться, і йому приємно, коли чує прохолоду на тілі, раптом все ніби іде обертом, коди приплющує повіки, бачить одні тільки літаючі і перелітуючі сніжини. Забавним вішається танок сніжин, химерними здаються дахи будинків - ген-ген далеко-далеко покрівлі позастигали важкими червоними хвилями. Чомусь метушли­вими і неспокійними йому ввижаються прохожі на вулиці, раптом йому шкода високих гінких осокорів, що тепер, у березневий ще холодний ранок, скидаються на вишикуваних у ряд лицарів - пошарпаних, обідраних, з бою. В уяві Микулка Недич бачить осокори зеленими, бо так йому здасться краще, він саме хоче, щоб вони були не голі, а пишні, кучеряві, наряджені.

(І. Чендей)

Категорія: ДИКТАНТИ | Додав:
Переглядів: 22 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar