У приблудної кішки на фермі народилися кошенята. Згодом одне з них оселилося в нашому домі. Мурка виявилася дуже жвавою. Коли на всій вулиці не залишилося, здається, жодної миші, вона взялася за пацюків. Однак цим, на жаль, кішка не обмежилася. Наступним об’єктом полювань стали сусідські голу
би. Породисті, дорогі, вони зникали один за одним. Хто б таке стерпів? Вирок було проголошено: вивезти шкодницю. Виконати його зголосився скривджений сусід. Раннього весняного ранку кішку посадили в сумку — і через мить на подвір’ї залишилася лише синя хмаринка від двигуна мотоцикла.

Минуло півроку. Перший сніжок притрусив примерзлу землю. Якось серед ночі почувся пронизливий плач. Батько, узявши ліхтарика, вибіг на вулицю — нікого не було, потім нахилився, присвітив. Зіщулившись від холоду, змучена й худа, плакала від щастя наша Мурка. Вона, здолавши сорокакілометрову відстань, витерпівши і голод, і холод, повернулася в найдорожче місце на землі — додому.

Як же змогло маленьке беззахисне створіння знайти домівку? Неймовірно. Але хіба ми, люди, пройшовши сто доріг, завершивши тисячу справ, не прагнемо до отчого порогу, до калини, що росте на розі хати?

168 слів За І. Ковалем