Павлик не боявся самотою мандрувати у степ.

Любо було йому сковзатися чобітками по слизькій зеленій цілині, дихати на всі груди чистим, запашним повітрям, лягти де-небудь на горбочку й стежити за легенькими хмарками в блакиті небесній. Або перейти балку й звідти дивитись, як розіслалися перед тобою, як на долоні, гостроверхі будівлі. Люди такі дрібні-дрібні здалеку, як комашня, і хатки малі... А ти — ніби якийсь казковий цар над тим усім, або раптом хочеться тобі знятись і полетіти ще вище, аж туди, де тріпоче в блакиті своїми крильцями дзвінкоголосий жайворонок.

Павлик сів собі на горбочку й тішився з того. Сині, як небо, очі його дивилися спокійно й задоволено. Чулим вухом ловив хлопець ніжну, дзвінку пісеньку жайворонка. А думки — гарні-гарні, тихо линули одна за одною, низались у пишний разок чарівної казки.

Дівчатка порозбігались, а то яку б чудову нову казочку розказав їм Павлик про музику-жайворонка, що літає високо-високо й розмовляє там з небом (За С. Черкасенком, 149 сл.).

Разок — 1. Нанизані на ниточку, мотузку, дротину, однорідні предмети. 2. Сукупність предметів, розташованих послідовно один за одним, або осіб, що рухаються.