Коли люди приїздять до Києва, з чого вони починають? Звичайно ж, із Хрещатика! Так уже заведено. Ви виходите з поїзда, заносите в готель свої валізи — і ноги ніби самі несуть вас на Хрещатик, навіть не питаючи вашого дозволу й бажання.

Через двадцять хвилин після того, як ми приїхали, уже йшли по Хрещатику. Ні, ми не йшли — ми пливли, ми линули, ми викро-ковували гордо й урочисто, як на параді. По Хрещатику не можна просто собі йти, коли щойно приїхав до Києва, — така вже то незвичайна вулиця.

Той, хто потрапив на Хрещатик, стає ніби іншою людиною. Усі тут здаються якимись радісними й святковими. І напрочуд увічливими. І всі всміхаються. Хоч ідуть по Хрещатику люди щільно, як у черзі, майже притулившись один до одного, але я не бачив, щоб хтось когось випадково зачепив ліктем або вилаяв. Штовхне ненароком, попросить вибачити, усміхнеться — і йде собі далі.

Хороші люди на Хрещатику! Такий же тут лад — любо глянути. Треба, щоб на всіх вулицях такі люди були.

160 слів                                                               За В. Нестайком