Головна » Файли » ДИКТАНТИ

КОЛИ ПОЖОВКНЕ ЛИСТЯ
10.11.2019, 02:58
загрузка...

Падає, падає листя...

Падає листя пожовкле на твою голову, на руки. В прозоро-блакитному, ніжно-холодному сонячному повітрі жовто-золоті сльози жалю за минулим. Падають нечутні і тануть як завмираючий лебединий сміх лоскотною тихою тугою радісного небуття.

Оповитий розмаїто-жовтим серпанком осені садок задумливо конав. Шемрали верхів’я дерев тобі про останнє... Молитовним піснепохороном линули з хати звуки сопілки, на котрій тужила Іна за вікном. Тужила за весною. А за осінню? Осінь - то вогневий птах, що, майнувши злото-пломінним крилом, сконає, спопеліє дощенту. Шалений танок різнобарвної смерті, що ниже в бурштинове намисто гаї, і садки. Ти полюбив осінь.

Покохав осінь і зненавидів весну. Іде весна, як вагітна молодиця-міщанка в зеленому одягу без жодного смаку. Поважна і нечепурна, задоволена: родить, родить і їсть, їсть... Так безупинно. Ти покохав осінню красу і, коли пожовкло листя, забував про весну.

Коли пожовкне листя... Ти кохав.

Прийняв свою улюблену позу: тінню розіслався на солом’яній канат, безсило кинув руки на поруччя, заплющив очі. Ні про що не думав.

(Г. Михайличенко)

Категорія: ДИКТАНТИ | Додав:
Переглядів: 42 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar