Із чого починається любов до отчого краю? Біліє розквітла гречка, де-не-де підсинена волошками та ще зжовтіла від су­ріпки, а над нею, а- в ній зрідка прокочується бджолиний звук. Гречка біліє м’яко, вона ще молода, її зеленого листя ще не торкнулася осінь своїм умілим квачиком і не визоло­тила його. А навколо гречки вже все покошено, і блідо-жовті присадкуваті ожереди двома велетенськими крижинами за­стигли на стерні. Добрий од неї йде дух, хлібний, дух достиг­лого збіжжя.

Ген по згірку темно-зелено причаївся гайок, а самий верх згірка вільний од дерев. Там, либонь, щось було засіяно, а тепер скошено, й стерня ясна, свіжа, немов ще чистішою зда­ється від синього неба, що прихилилося до неї своїми широ­кими грудьми.

На все це дивишся, усе це вбираєш у себе, сповнюєшся ви­сокістю простору, що облягає тебе, і відчуваєш, що не в силі не любити цей рідний куток землі, що ця любов стоїть клуб­ком у твоєму горлі й ти не годен той клубок проковтнути.

Звідки й коли приходить ця любов до рідної чорної землі?

(165 слів)  

                                     За Є. Гуцалом