Диктант № 37 Максим Березовський

Рокочуть  струни  старенької  різьбленої  кобзи.  Суворо  надломилися  кущуваті  сизі  брови  над  спорожнілими  очицями  в  літнього  кобзаря. Пишні  сиві  вуса, борода,  видублене  сонцем  і  вітрами обличчя.

Молодиці  витирають  сльози,  чоловіки  стоять  похнюплені. Малеча посідала на  споришу,  слухає пильно,  і найближче  до  діда,  звичайно, він — Максимко…

Доля Максима Березовського склалася винятково трагічно. Блискучий талант композитора на довгі роки поринає у морок забуття після його ранньої  і доволі загадкової смерті. Біографія Максима Березовського могла б лягти в основу захоплюючого пригодницького роману — стільки таємничих подій  знайдемо в його короткому життєписі.

Минуть роки, його згадуватимуть все рідше  і майже зовсім забудуть. Виростуть  покоління,  які  навіть  не  чули  імені  його. Про  нього  будуть пам’ятати  тільки  спеціалісти-мовознавці й ще православна церква. Саме  тут музика  його,  висока  і  проста,  усі  довгі  роки  офіційного  забуття та  невизнання  звучала  безперервно. Ступені  часу, що  ведуть  у минуле, відлунням  своїм  простягаються  в  майбутнє.  Творіння  старих  майстрів показують,  звідки й куди наш шлях  (За Л. Заводною; 153  сл.).