Головна » Файли » ДИКТАНТИ

Навчальні диктанти 6 клас
01.08.2014, 09:37
загрузка...

Увечері вітер затих і цюкнув мороз, а вночі повалив тихий, густий сніг. Обрії зробились ширшими й лункішими, степ уже не гомонів вітрами, а притих, скорився. У безмежному білому мовчанні лежали села. Димок пах козацькою пишкою. Стальними кинджалами виблискував перший лід.

Сніг сліпив очі людям і птиці. Щиглики билися у вікна, думали, що небо. Вони летіли на городи, клювали реп’яхи, збуджено крутили голівками в жокейських шапочках. Синички в чорних фартушках і жовтеньких светрах  вихвалялися:”Підсиню небо, підсиню небо”.

Тихими зимовими вечорами місяць золотим полозком ковзав по снігах, лишав на них сині ажурні тіні. На колодязях сплахували при місяці льодяні зализні. Вони були міцні й тверді, мов криця. Коли господар зрубував їх, при кожному ударі порскали іскри, а кленове слизьке топорище прикипало до рук.

Сніг не скрипів під ногами, а вищав, наче об нього мечі точили. Повітря перехоплювало подих і било в голову. (За Григорієм Тютюнником ,140 сл.)

***

Надворі стояла осіння негода. Небо заслалося непроглядними хмарами. Якісь померки стоять над землею, і люди снують у тому  мутному світі, наче непривітні тіні.

Вечоріло. Над землею розіслалася чорна ніч. Починалася непроглядна темнота. Чулося шльопання важкої ноги по невилазній калюці, прокльони на дощ, на негоду.

За Панасом Мирним

***

Чекали в одній господі старостів. Хазяїн покликав сусіда і каже:

”Що  я буду говорити, ти все підтверджуй”.

-За донькою у віно я даю нивчину,- каже чоловік.

-То не малесенька нивка, а  широченний лан! Ось тільки земля не родить, бо піскувата…

-Даю за дочкою воликів.

-То не дрібненькі воли, а здоровенні волища! Правда, підстаркуваті …

-Ось тільки, люди добрі, на лиці в моєї доні манюсінька бородавочка…

-Та  то гарне бородавище! Через нього майже не видно, що Галька ряба й лисувата… (Нар.творч., 78 сл.)

***

Числівники  підкреслити. До кожного з них постави ти питання, з’ясувати, що він означає.

Нестор прийшов до Печерського монастиря  сімнадцятилітнім. У лаврі він провів сорок один рік і помер на п’ятдесят восьмому році. Земне життя преподобний залишив дев’ятого листопада. Цього дня православна церква вшановує пам’ять великого літописця.

До написання літописного зводу Нестор узявся тисяча сто десятого року. Вершину свого творіння він назвав “Повість минулих літ” (З календ., 53 сл.).

***

Підкреслити займенники, визначити  їх розряди.

Під ногами лагідно потріскував лід. Олесь почав розглядати дно. Воно тьмарилось. Пряли тоненькими ніжками якісь жучки. І ввижаєть ся Олегові маленька хатка, а в ній  він біля віконця сидить. Ніхто його тут не займе. Ось карасик пливе. Олесь цап його за пірце: ”Добридень, дядьку! Як ви поживаєте?”

Раптом поміж кущами промайнула чорна блискавиця і завмерла довгастою плямою. Олесь підійшов, пригледівся і застогнав від подиву. Щука! В зубах у неї тремтіла пліточка.

-  Пусти! – видихнув Олесь і ляпнув долонею по льоду. Щука не поворухнулась. Хлопець підхопився і став гатить підбором в те місце, де вона стояла, аж поки не хрокнула вода (За Григором Тютюнником, 98 сл. ).

***

Підкреслити займенники, визначити, до якого розряду кожен з них належить.

Ми обминаємо липовий шлях і опиняємось у долинці. Нас оточує воркування струмків. Вони заклопотано поспішають собі до ставків, до левад, у долину, де в’юниться річечка. Вона ще спить собі, а струм ки вже б’ють у бубни і витан цьовують на її кризі.

Недалеко тріснула крига.

-Чуєш? – таємниче питає Петро.

-Чую.

-Це щука хвостом лід розбиває. Бува, як махне, так і виб’є ополонку, а з неї отакенне хвостище прогляне.. Іноді рибалка й вихоплює щуку за хвіст до себе на берег (За М.Стельмахом,  77 сл.).

***

Павло Житецький належав до української інтелігенції початку двадцятого століття, яка копіткою працею вписала яскраву сторінку в історію нашої культури. Наукова спадщина вченого велика і багатогранна. Він є автором досліджень з історичної фонетики та історії української мови,  літератури та фольклору.

    До багатьох своїх наукових праць Павло Гнатович додав зразки творів староукраїнської писемності. Його нездійсненною мрією залишилося створення великого зібрання давньої української літератури. В архіві вченого зберігається багато пам’яток церковнослов’янської, давньоруської і староукраїнської літератури і мови та записів уснопоетичної творчості.

     Павло Житецький був чесною та порядною людиною, справжнім патріотом. Він мав власну думку, яка не завжди вкладалася у загальноприйняті рамки. Протягом багатьох років він переслідувався владою за неблагонадійність. (З календаря,  106 сл.)

***

Київська осінь тисяча вісімсот вісімдесят п’ятого року. Золотисто-жовте, брунатно-червонувате  листя шарудить в алеях навколо пам’ятника Святому Володимиру. Далеко видніється з Володимирської гірки глибоковода течія Славути. Васнєцов вдивляється у глибінь ріки, а думки його ширяють поміж стін новозбудованого  Володимирського собору.

Увесь цей біло-сірий простір стін з темними плямами треба розписати. Художник розмірковує, які сюжети де слід розмістити. Пригадує репродукції фресок давньоруських та візантійських соборів.

Протягом десяти років Віктор Васнєцов виконав п’ятнадцять величезних композицій, написав тридцять окремих постатей, створив чотири тисячі квадратних аршинів стінопису. Особливу увагу серед його робіт привертає надвівтарний образ Богоматері з Божим Сином на руках.

Разом із Васнєцовим над внутрішнім оздобленням храму працювали художники Свєдомський, Нестеров, Пимоненко та Катарбінський.  ( З журн.,  110 сл.)

***

Підкреслити дієслова. У вказаному вчителем реченні визначити члени речення.

 

І ось Данилко з прадідом Данилом вийшли з села і попростували в степ. Перед ними розступилася голуба далина, виросли на південному обрії прекучеряві хмарки, мов вишневий розквітлий сад.

Прадід ішов і співав гайдамацької пісні, а Данилко брів і спостерігав, як росли на небі білі  вишневі дерева. Він  роздивлявся, як вітер дме у височині, як обриває біле галуззя розквітлих вишень.

Данилко приплющував очі перед таким височенним світом, коло такого старезного прадіда. А той  розповідав малому казки й приказки, як зветься кожна трава, яка квітка на яку користь ( 3а Ю.Яновським; 86 сл.).

***

Підкреслити вжиті в переносному значенні слова.

В діброві ще чаїться ніч. А полями вже ходить сизий світанок. Невже це ті самі поля, що навіть у снах бриніли Богданові зерном і бджолою? Невже це туманіє те саме село, що всюди озивалося йому  то материним словом, то задумою дівочої пісні, то жеботінням безіменної річечки, то дзвоном коси? Ще зовсім недавно вона йому так славно вимовляла:”От я і дома! От я і дома!”

На узліссі задзвеніли дитячі голоси. То діти прийшли збирати гриби. Голоси пішли стороною і на якусь мить занесли його в ті літа, коли й він біг із кошиком до осіннього лісу. (За М.Стельмахом, 96 сл.)

***

Вказати  власне українські слова та слова запозичені.

Ілля Рєпін народився в Україні, чудово знав душу українського народу. До речі, один варіант картини “Запорожці” є окрасою експозиції Харківського музею мистецтва.

Не вщухає в козацькім таборі регіт. Ось креснув хтось дошкульним слівцем, і знову загриміло. Кремезний козарлюга аж повалився на барило, а сивоусий огрядний запорожець вхопився руками за боки, на ньому ніби зараз лусне червоний жупан. Регіт витиснув сльози  у вайлуватого товстуна. Зморщений, як постіл, кволий дідок витягнув жилаву шию й застиг із роззявленим ротом. Глузливо всміхається у вуса отаман Сірко. Хитруватий писар схилився над столом і викручує гусячим пером закарлюки. Запорожці пишуть дошкульного листа султанові.

Власне, в цім листі вжито один із засобів з арсеналу гумору. Високому санові султана не відповідають глумливі епітети, якими нагородили ворога дотепні козаки. ( З журналу, 120 сл.)

***

Ще головний герой поеми Гомера “Одіссея” під час мандрів послуговувався зоряною картою. Найкращими орієнтирами для нього були, мабуть,  Велика й Мала Ведмедиці, що повертаються навколо Полярної зірки, неначе годинникові стрілки. За цими сузір’ями неважко зорієнтуватися не тільки в просторі, а й часі.

Перекладач Борис Тен зазначає, що в стародавній Греції  Ведмедицю називали ще й Возом, бо збирання врожаю й перевезення його на великих возах провадилося в греків тоді, коли це сузір’я стоїть найвище.

У нашому народі говорили, що колись на такому возі чумаки перевозили сіль із Криму. Звідси українська назва сузір’я - Чумацький віз.

Впродовж століть українські селянки будили дітей до роботи  словами: ”Вставай, дитино, вже Віз дишлом повернувся”. Фразеологізм перекинути воза означає, що скоро світатиме. (За В.Ужченком ,115 сл..)

***

Підкреслити іменники І відміни, визначити відмінок кожного, виділити закінчення. Виділені іменники розібрати як частину мови.

 

Леся була щедро обдарована від природи. Мала талант до вивчення мов, почувала себе вільно і в стихії музики. Це вона написала перший у нас підручник з історії для своїх сестер.  Вона роками збирала українські народні пісні. Фантазія зваблювала Лесю в таємничий світ  легенд та казок, в нічну тишу повитих місячним маревом озер, де багата уява вигледжувала русалок та мавок... (За О.Гончаром, 60 сл.)

***

Підкреслити іменники ІІ відміни. Виділені іменники розібрати як частину мови.

 

Прізвище Кушнір походить від загальної назви кушнір, що відома у всіх мовах східних слов”ян. У “Словарі української мови” Б.Грінченка  слово зафіксоване в значенні “людина, яка вичинює овечі шкури; хутровик”. Від цього слова утворено ряд похідних: кушнірство, кушнірувати.  Кушнірство - це ремесло кушніра, одне з важливих в Україні  в час, коли баранячий кожух був звичайним одягом селянина.

Отже, прізвисько Кушнір  виникло в результаті того, що його перший носій належав до цієї професії. До наступних поколінь ця власна назва переходила як родове прізвище.

Кушнірувати - значить бути кушніром, займатися кушнірством.(За І. Єфі менко, 86 сл.)

***

Тече й тече в глибину століть загадкова дорога історії. Чому нас так манить та дорога?

Свою історію має кожна людина, рід, село, місто. Кожен топче свою стежку. Разом з’єднані ті стежки становлять історичний шлях народу.

Наш український народ свою дорогу не згубив. Він пройшов через тяжкі випробування, проте зберіг своє ім’я, свою гідність та честь.

Історія нашого народу героїчна. Не завжди дорога його була широкою. Він падав і знову підіймався, він боровся, оборонявся. Він будував фортеці й міста, орав свої ниви, творив дивовижний світ казок, пісень та легенд.

Найпершою ознакою культури й розуму людини та  суспільства є відчуття  історії власного народу. (За В.Шевчуком,101 сл.)

 

Категорія: ДИКТАНТИ | Додав:
Переглядів: 1997 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 4.2/5
Всього коментарів: 0
avatar