Пізня осінь... Все-таки осінь проти зими зовсім не те, що зима проти весни. Навесні не встигне блиснути сонце, як зима підбирає своє старе лахміття і вмить щезає. Осінь же, вперта і непоступлива, добирає своє до останнього. Уже вітер жене перші сніжинки-розвідниці, а в чорній лісосмузі палахкотить червоним листячком глід чи яскравиться груша-дичка. Уже потухли всякі трави: і тонконіг, і вівсяниця, і петрів батіг зламався од вітру, а в лісі, на галявах та пригірках, ще зеленіють на осонні і не думають про зиму і деревій, і подорожник, і ще всяка зелень, якої влітку і не помічаєш у буянні різнотрав'я...

Але в цьому році трапилося так, що в одвічному колі змін у природі мовби урвався отой проміжок. Зима прийшла раптово, заявляю-чи: «Я вже тут!» 124 слова