Текст 1. Осінній клопіт

Осінні місяці — це місяці, коли більшість на­ших птахів стає мандрівниками. Вони летять у теплі краї — вирій. Летять, звісно, без компаса, але ніко­ли не зіб'ються із свого маршруту. Ці перельоти три­вають уже тисячі років, і кожен птах мандрує своїм шляхом.

Голоду бояться пташки, тому й покидають нас. Бага­то з них спокійнісінько й пережили б холодну зиму, та їм нема чого їсти. Зникають різні комахи, зелені стеб­линки рослин. Сніг заносить смачне насіння.

Чи звертав ти увагу на те, що пташки, які приліта­ють до нас першими, відлітають від нас останніми? Зозуля, соловейко, іволга, а також і ластівка зни­кають, ледве відчувши першу прохолоду осінніх но­чей.

А жайворонки, перепілки, зяблики, шпаки — цих можна у нас ще зустріти й тоді, коли вже біла паморозь падає на луг.

Може, думаєте, що всі птахи обов'язково летять у теп­лі краї? Ні, не всі летять.

Є й такі, що мандрують пішки, а інші пливуть. Ось живе в нас такий чудовий, невтомний пішохід. Може, ти чув його крик, хоч насправді це його спів, улітку на луках, біля боліт і річок. Він «дере» свою піс­ню майже весь день, вечір і всю ніч. Навіть дивуєшся — коли ж відпочиває співак? Чи в нього й горлянка не бо­лить? А зветься цей птах — завбільшки з перепілку, тіль­ки на довгих ногах — деркач. Деркач вирушає у свою далеку путь пішки. Лише ко­ли зустрічає на шляху воду — тоді летить. Бо він бігає краще, ніж літає. Проте деркач часто зимує у далекій Африці — значить, і через море перелітає. Навесні птахи радо повертаються назад. (За О. Копиленком)

Текст 2. Осінні клопоти

Тим часом небо нахмурюється, хмари опускаються на вершину нашої верби на городі і на вершини сусідніх, через доріжку, дубів. Мжичить і мжичить. На густій шкірі телят осідає безліч сивих краплинок, і ті телята, ще недавно руді, теж стають сивими. Коли ж покладеш руку на бік, рука тоне в м’якій волозі. Над луками і лісом, перелітаючи через наш і сусідські городи, метушиться гайвороння, кричить неспокійно, тривожно — по-осінньому.

Ось бурякам уже кінець. Мама почистила їх і складає у великі діжки — буде квасить на зиму. З квашеними буряками буде борщ варити, і я вже знаю, що той борщ буде дуже несмачний. Поки мама порається в льосі, я порядкую біля гички — накладаю у рване решето і зношу під повітку. Звідси мама буде брати потроху і пригощатиме на ніч нашу корову (за І. Сенченком; 126 сл.).