Диктант № 27 Палючі промені весни

Весна  не  за  горами:  величезний  худющий  грак  летить,  каркаючи, над  сніговою  галявиною. Рудий  байбак  скидається  від  зимової  сплячки і пускає по степу пронизливий свист. а он і чапля. Низько летить, бозназвідки  і, важко помахуючи крилами, спускається на ще обледенілі ріки. Не  зогледишся, як одного чудового ранку  земля прокидається в  заграві тривожної  туманної  і  теплої  весняної  зорі.  На  півдні  весна  приходить і  встановлюється враз, проганяючи зиму зненацька. На півночі сонце ще несміле. Тут же ніщо не може здолати його тріумфальної сили. Визирне воно  з-за  вершини пологого  косогору  або  з-за  лісу  і  весь  день невтомно  світить.  Під  його  палючим  промінням,  усе  димиться,  обвалюється, шумить, реве й, огорнене парою та туманом, щезає в небі. Щезають кучугури й  замети, пагорби й  снігові  водоспади. Учора ще  в  далині  відтіняв  поле  білястий  кряж  пагорба,  де-не-де  тільки  позначений  чорними плямами. З полудня тоді ж він ніби задимівся  і  в морі сонячних променів  начебто  став  колихатися,  плаваючи  в  тумані. Минула  ніч —  і  снігу вже немає. А на його місці ще через ніч пролягли вже свіжі барви нової яскравої  зелені  (За Г. Данилевським; 159  сл.).