Головна » Файли » ДИКТАНТИ

Помста. Диктант підвищеної складності
04.12.2019, 03:07
загрузка...

Усьому причиною була ковзанка. Величезна ковбаня, що прилягала до двору відставника, — не од вулиці, а від городу. Хлопці розчистили її од снігу, намітили цеглинами двоє воріт, стали ганяти шайбу. Не обійшлося, звісно, без галасу, і тоді хазяїн двору, вискочивши з сокирою, акуратно помережив крижане поле ровиками. Хлопці не лишилися в боргу: натягали під паркан хмизу й підпалили.

— Ти теж тягав хмиз?

— Ні, я про те й не знав. — Розповідь трохи заспокоїла Максима, губи його вже не трясуться. — Я вже потім підійшов...

— Максим каже правду, — підсумовує Олександр Михайлович. — Ми повинні піти й забрати шапку.

— Я не піду! — одразу ж наїжачився хлопець.

— Ти нам і не потрібний. Ми підемо з твоєю матір’ю.

Жінка зводиться, мовчки почина одягатись. Дістає короткий чоловічий кожушок, велику поношену хустку. А в Олександра Михайловича вже розболілась голова: не так од крику, як од спертого, насиченого випарами білизни повітря. Стало тісно в грудях, зашкребло в горлі. Щоб не зайтися довгим, що рве груди, кашлем, вийшов надвір.

Стояв, жадібно вдихаючи запашне морозне повітря. До дна вимерзле небо іскри-лося крижаним сонцем, по снігу невпинно стрибали мільйони наполоханих вогників. Слюдяний їх блискіт сліпив очі, самі собою злипались повіки. Сніг пересипався, як пере-сохлий пісок, дерева, закутані в іній, розпрямляли замерзле гілля.

З сіней, пригинаючись, вийшла Максимова мати. Повернулась до Олександра Ми-хайловича, і на худому, передчасно зів’ялому обличчі несподіваною синявою сяйнули не згаслі ще очі.

(А. Дімаров, 221 слово.)

Категорія: ДИКТАНТИ | Додав:
Переглядів: 47 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar