Диктант № 31 Слово Бориса Олійника

Подих палкої  синівської  любові й  зворушливої  теплоти  серця  зігріває не тільки запально публіцистичні думки, а й далеко не поетичні, аж до  побутивізму,  розмірковування  автора.  Саме  таке  поєднання  лірики й публіцистики постійно принаджувало театральних режисерів до поезії цього штибу,  і  слово  Бориса Олійника  завжди мало  на  сцені  своєрідне образне  втілення  й  чарувало  глядача  і  слухача  не  лише  високим  пафосом похвали чи осуду,  а й чарівливою щирістю.

Поетичні збірки Олійника здобули визнання на рівні державних премій. але ніколи, ні  за які  гроші й нагороди, поет не продавав свого  таланту й душі. Скрізь намагався «по совісті жити», як веліли мати, рідна земля й батьківський родовід.

Він нізащо не міняв світоглядних позицій на догоду кон’юнктурі, навіть  тоді, коли безпечніше  і  зручніше було  зректися  свого  «вірую».

Комсомол  звинувачував  поета  в  нехтуванні  літературним  досвідом старших письменників. За розвінчування партійного ідола з Москви йому  погрожували  мало  не  вигнанням  із  партії.  але  все, що  спізнав,  витерпів. адже не міг  зректися  права  любити  свій  край,  свою матір,  свій народ  (За М. Шедрею; 160  сл.).