Головна » Файли » ДИКТАНТИ

Соловейко
14.12.2020, 21:15
загрузка...

Текст 1. Соловейко (диктант 9 клас)

Десь зовсім близько від нас невгамовно виводив свою пісню соловейко. Спершу, коли починав заливатися, здавалося, що в горлечку в нього билася маленька співуча намистинка. Ко­роткий свист - і ось вона вже вискакувала з дзьобика й стрімко летіла над лісом, а за нею вискакували такі самі на­мистинки, і всі вони нанизувалися в довгий невидимий разок. Потім нитка на тому разку рвалася, і намистинки падали в лунке озеро.

Соловейкові жаль ставало їх, і він заходжувався ойкати та схлипувати. Але швидко заспокоївшись, розщедрювався й без жалю розсипав навкруги коштовності: камінці-самоцвіти, бурштинові намистини, червоні коралі, срібні сережки, золоті кілечка. А як не ставало їх, радісно дзвонив у прозорі кри­шталеві дзвоники, що висіли поряд на гілочці.

Соловейко сидів на тонесенькій калиновій гілочці, що схи­лилася від його ваги. Був дуже схожий на горобчика, лише тільце мав мовби трішки витягнуте. Очі чорні, великі. Як співав, злегка згорбившись, трішки опускав крильця, широко відкривав тонкий дзьобик, у якому, ніби сердечко в дзвонику, бився гострий язичок, і все його крихітне тільце тремтіло й здригалося.

 

(163 слова)  

                                           За Б.Комаром

Текст 2. Соловейко

Десь зовсім близько невгамовно виводив свою пісню соловейко. Спершу, коли починав заливатися, здавалось, що у горлечку у нього билася маленька співуча намистинка. Короткий свист — і ось вона вже вискакувала з дзьобика і стрімко летіла над лісом, а за нею вискакували такі ж намистинки, і всі вони нанизувалися у довгий невидимий разок.

…Соловей сидів на тонесенькій калиновій гілочці, що схилилася від його ваги. Був дуже схожий на горобчика, лише тільце мовби трохи витягнуте. Очі чорні, великі. Як співав, злегка горбився, трішки опускав крильця, широко відкривав тонкий дзьобик, в якому ніби сердечко в дзвонику, бився гострий язичок, і все його крихітне тільце тремтіло й здригалося…
Сонце вже підбилося на добрий людський зріст. В його скісних променях на деревах, у траві, у туго натягнутих ажурних павутинних сітках, ніби оті коштовності, що їх щедро розсипав по лісу соловейко, блищала, вигравала всіма барвами райдуги роса.
Запоморочливо пахли конвалії, черемха, шипшина.
Чи не вони ото споїли своїми п’янкими пахощами всіх лісових птахів, що раптом вирішили позмагатися у співі з солов’ями? (Б. Комар).

 

Текст 3. Чаклує соловей

Солов’їний спів чарує людство всього світу з найдавніших давен. Зачудовує й дивує цей пташок. Сам маленький, сіренький. Тільки очі в нього великі і по-людському розумні. Солов’їний спів не однаковий, як неоднаково співають люди. Один пташок потьохкує так собі, слухати можна. Інший виводить свої коліна краще. Та є й межи солов’їв такі чудодії, що співом заворожують душу. І не самим лише людям. Довкола солов’я-красноспіва і абиякі солов’ї навчаються співати гарно. Навіть інші пташки часто замовкають, коли розляжеться солов’їний спів. Певно, він і їх чарує (З журналу).

 

Текст 4. Солов'їні співи

Тільки весна, тільки верби розпустилися — уже й тьохнуло. Десь з Африки чи, може, з Цейлону, здолавши безмірні відста­ні, летять сіренькі співаки до наших міст і сіл, щоб на ціле літо зробити осідок і вивести потомство. Прилітають солов’ї не всі одразу. Напровесні, надвечір, чуємо, як пробують голоси лишe поодинокі солісти. Це прилетів господар, вона з’явиться пізні­ше. Як справжній лицар і глава сім’ї, він огляне свої володіння й, переконавшись, що все на місці, приготує гніздечко. Потім уже прибуває вона, пані солов’їха.

Верба з віттям — то її планета. Там панують її співи й любов. Спершу звідти долинає несміливий голосок, потім ураз заллєть­ся вільно, голосисто, а далі вся балка повниться, шаліє соло­в’ями. Звідусіль на всі лади змагаються, хто кого перевершить. Ось коли буде щебету, ляскання, тьохкання! Нічні поети наших левад і садів, як самовіддано віддаватимуться вони своїй твор­чості! П’янітиме ніч від солов’їного шалу, п’янітиме все, не зна­ючи сну, завмиратиме солодко не одна душа.

А наприкінці весни підуть вечірні концерти: то солов’їне по­дружжя навчатиме співу вже своїх малих.

За О. Гончаром

 

Текст 5. Соловей

 

Годі й уявити собі травень без того співака, його краси! І ночі ті наші весняні тихозорі утратили би весь свій чар, коли б світлої їх тишини, скупаної в блідім сяєві місяця, не мережили дзвінкі тони солов’їної пісні. Та, мабуть, весна заключила вічнотривалий договір з маленьким артистом, бо ледве завітає вона до нас, ледве першим леготом дуне нове життя в пробуджену природу, а ось уже і соловей почав свою пісеньку.

Прилітає з кінцем травня. Не оголошує свого повороту з гарячої Африки, як крикливі ватаги гусей, бузьків або журавлів,— ні, він прибув непоміченим тихим смерком без шумних оповісток, бо знає, що першим своїм співацьким виступом завоює собі гарячих поклонників. І ось одного ясного вечора в зеленім гаю над річками чи ставами почувся його величний гімн, перше вітання весни на рідній землиці. Що за сила тонів, за глибінь почуттів криється в маленькій гортані сірої непомітної пташини! Спершу квилить він тихим, несміливим голосом, немов пробує, настроює
свій інструмент. Та заспів цей недовго триває, згодом могутніє й одушевляється співак, щоб у цілій повноті розвинути всю красу свого голосу... Сиплються короткі, відривчасті звуки, немов вистріли в небо линучої мелодії,— відтак переходить артист у якісь ніжні, омліваючі тони, то знов затягне високо, розсипається безкінечним цвірканням і урве в половині, продовжуючи лише стиха, немов утомився сам своєю піснею. Деякі вчені — любителі природи — підслухали спів солов’я і зіставили його звуки, що подібні деколи на звуки мови людської...

Найчастіше пересиджує соловей у низьких корчиках при землі далеко від гамору міського, від гудячого натовпу, що не зрозумів би його пісні. Він, як справжній артист, шукає широкого вільного простору, тихої ночі, бо липі там може вповні його величавий спів розливатися. Зате чоловіка не страхається надто. Не показується йому вправді, але радий, коли хто пристане послухати його пісні, немов тішиться, що знайшов любителя своїх тонів. Бо ж треба знати, що соловей свідомий краси свого голосу і не дасть будь-кому перевершити себе в артистизмі. Солов’ї ведуть за те між собою справдішню боротьбу, сідаючи один над другим, щоби противника закричати...

На спів і музику людей соловей незвичайно чутливий. Оповідають, що, почувши раз молоду дівчину, яка співала гарним голосом за фортепіано, влетів соловей до кімнати й, упокоєний тонами, біля ніг її загинув. Сила звуків убила його!..

З початком травня стелить гніздечко з сухого листя і моху, виложивши всередині м’яким пір’ям. Зазвичай закладає його в густих корчах близько землі, в місцях, найменш доступних оку людини. Самичка кладе від чотирьох до шести зеленавих яєчок, а коли вона їх висиджує, приспівує їй самчик на близькім дереві довгими ясними ночами (За К. Малицькою, 410 слів).

І. Прочитайте текст уголос.

ІІ. Визначте його основну думку. Аргументуйте відповідь.

ІІІ. Дайте відповіді на запитання, вибираючи правильну відповідь.


1. Хто автор уривку тексту «Соловей»?
а) К. Малицька; б) В. Нестайко; в) Г. Тютюнник; г) Є. Гуцало.
2. Про який місяць говорить автор, що важко уявити без співака?
а) Березень; б) квітень; в) травень; г) червень.
3. З якої країни прибуває птах?
а) Африки; б) Росії; в) Америки; г) Азії.
4. Як найчастіше називає автор солов’я?
а) Хлопчиком; б) артистом; в) диваком; г) птахом.
5. Де подобається співати солов’ю?
а) У просторі; б) у хаті; в) в корчиках; г) на концертах.
6. На чий спів незвичайно чутливий соловей?
а) Людей; б) дівчат; в) журавлів; г) бузьків.

ІV. Опишіть усно солов’я. Яким він постав у вашій уяві?

Категорія: ДИКТАНТИ | Додав: | Теги: соловей, опис пташки, Соловейко
Переглядів: 369 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar