Головна » Файли » ДИКТАНТИ

Тарас Шевченко
03.12.2019, 02:49
загрузка...

Текст 1.

І.

Тарас Шевченко народився на українській землі, під україн­ським небом, проте він належить до тих людей-світочів, які стають дорогими для всього людства й у пошані всього людства знахо­дять своє безсмертя.

Народжений матір’ю-кріпачкою і сам кріпак, він став борцем, революціонером титанічної сили. Його боялися царі, його жаха­лись і смертельно ненавиділи кріпосники. Коли Тараса Шев­ченка відправили в солдати, мабуть, ті вінценосні кати вважали, що звідти йому вже не буде вороття. Проте поет повернувся до своєї рідної України вогненною піснею, віщим незбореним словом.

У тій невеликій книжці, ім’я якій «Кобзар», клекоче ціле море горя народного. У ній — порив до свободи, мудрий роздум гума­ніста й ніжна, чарівна краса української пісні.

Винятковими є місце Тараса Шевченка в житті українського народу та його творчість. Характеризуючи її, бачиш, що є творчість, яка не відцвітає, що в духовній сфері є явища, подібні до тих не­погасних вічнодіючих вулканів, надра яких завжди пашать вогнем і розжеврюють уночі хмари над собою, мов велетенські маяки.

152 слова                 За І. Ковалем

ІІ.

Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані людства знаходять безсмертя.
 
Він був поетом, якого до того не мали: поетом для всіх, поетом народним, поетом гноблених, але не скорених. Народжений матір’ю-кріпачкою і сам кріпак, він став борцем титанічної сили. Коли самодержавні кати, ті, що наповнили рудники Сибіру закутими в кайдани невольниками, ті, що зацькували Пушкіна й Лєрмонтова, увігнали криваві пазурі в молоду душу Шевченкову, коли перед ним лягла несходима ніч муштри й солдатчини, мабуть, ті вінценосні кати вважали, що відправили його в таку безвість, звідки не буде йому вороття.
 
А він повернувся. Вогненною піснею, віщим неприборканим словом повернувся поет до рідної України. Відкрите серце народного співця щедро ввібрало в себе волелюбний дух українського народу. У невеликій книжці, що ім’я їй «Кобзар», клекоче ціле море горя народного, у ній - невільницький поклик і порив до свободи, мудрість гуманіста і ніжна, чарівна краса української пісні.
159 слів
За О.Гончарем

Текст 2. Присвята

Він був сином мужика - і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком - і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком - і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних ар мій.

Доля переслідувала йоrо в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душ і в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко. І. Франко, 139 слів

Текст 3. Шевченко й сучасність

Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять безсмертя.

Він був поетом, якого ми до того не мали: поетом для всіх, поетом народним, поетом гноблених, але не скорених. Народжений матір’ю-кріпачкою і сам кріпак, він став борцем, революціонером титанічної сили. Його боялися царі. Коли можновладні самодержавні кати, ті, що напов­нили рудники Сибіру окутими в кайдани декабристами, ті самі, що зацькували Пушкіна і юного Лєрмонтова, налившись новою злобою, з послідовністю холодних убивць увігнали криваві свої пазурі в молоду клекотливу душу Шевченкову, коли перед ним лягла несходима ніч муштри й солдатчини, мабуть, ті вінценосні кати вважали, що відправили його в таку безвість, звідки не буде вже йому вороття.

А він повернувся.

Вогненною піснею, віщим незборканим словом повернувся поет до рідної своєї України. Відкрите серце народного співця щедро ввібрало в себе могутній волелюбний дух українського народу. В тій невеликій книжці, що ім’я їй «Кобзар», клекоче ціле море горя народного, в ній — невольницький поклик до помсти й порив до свободи, мудрий роздум гуманіста і ніжна, чарівна краса української пісні. (За О. Гончаром, 180 слів)

Текст 4. Шевченкова верба

Коли Т. Шевченка в жовтні 1850 року переводили в Новопетровськ, поет знайшов на вулиці в Гур’єві вербову ломаку: вона служила йому палицею в дорозі. Прибувши у форт, Шевченко застромив палицю в землю на солдатському городі, і з неї виросло перше дерево в Новопетровську. Пізніше, при підтримці коменданта фортеці Ускова, вибрав він місце для саду — за дві версти од форту, зробив план, розмітив, де які дерева садити. Восени 1853 року на тому місці закипіла робота. Дерева виписали з Астрахані і з Гур’єва, перевезли також, за порадою Шевченка, і великі шовковиці.
В саду збудували для родини коменданта літній будиночок і альтанку. Біля альтанки спорудили землянку, яка стала місцем творчого натхнення самого Шевченка. Форт Новопетровський було скасовано 1857 року і перейменовано в Олександровське. Сад став міським садом і звався весь час садом Шевченка, землянка — будиночком Шевченка, верба — Шевченковою вербою (за В. Шевчуком; 136 сл.).

Текст 5. Шевченко

Українська літературна доля мусила спершу розсміятися з Котляревським, впасти в сентименти з Квіткою-Основ'яненком або нарешті спромогтися на потужний трагізм Шевченка.

Геній не приходить несподівано, його з'яві передує процес назрівання, відбуваються певні зрушення в суспільстві. Геніальність Тараса Шевченка породжена геніальністю народу, який ніколи не мав своєЇ державності, але в усі часи був одержимий волею, за яку боровся.

Цей колишній кріпак - один із найрозкріпаченіших поетів світу. Поет, слово для якого - акт сповіді. У Кобзареві немає жодної фальшивоЇ ноти. Звідки ця внутрішня свобода при відсутності свободи зовнішньої? Таємниця генія.

Шевченко - це передусім монументальність духу. Таких поетів у світовій літературі можна перелічити на пальцях. Біблією нашого народу назвав Борис Олійник Шевченків «Кобзар». А його «Щоденник»! Саме він явив нам Шевченка-інтелігента, людину обізнану, ніжну, відверту, яка за всіх трагічних обставин не втратила аристократизму духу, чистого, гармонійного ладу душі.

Тарас Шевченко для свідомості українця не просто література: це наш всесвіт, виправдання України перед людством, підтвердження повноцінності усього народу. Це той огром, шо з рідні апостолів.

Шевченко завжди попереду. Слово, яке не співвідноситься з його Словом, нічого не варте. І в наш час оновлення України він - наш щит і меч у водночассі. Вистачило б тільки мудрості користатися належним чином цією нержавіючою зброєю. За В. Базилевським

Текст 6. Шевченко і ми

Уявити себе без Шевченка українцеві все одно, що без неба над головою. Він став національним кодом, вершиною нашого родовідного дерева. Україна - його Голгофа, воля ж - його хрест. Всенародний біль - у ньому, вселюдська трагедія, драматизм віку - теж у ньому. З-поміж книг, успадкованих українським народом, доречно назвати «Кобзар», Тарасове пророцтво, що являє собою не фрагмент історії літератури, а моральні приписи, звернені до сумління.

Шевченко універсальний. Немає такої події в нашій історії, яку б оминуло його слово. Згадаєш голодомор тридцять третього - і моторошно війне від Кобзаревого рядка: «Гробокопателі ходили». Зачепиш пам'яттю тридцять сьомий - почуєш прокляття: «Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських». Замислишся над долею нації і відгукнешся Тарасовим синівським словом: «Світе тихий, краю милий, моя Україно, за що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?» Все і про все сказав Шевченко.

Сьогодні, стаючи віч-на-віч із ним , перевіряємо себе і потребуємо його тепер чи не більш, ніж будь-коли, обираючи за сенс життя могутнє: «Свою Україну любіть» ...

За В. Базилевським

Текст 7. Останні дні поета

Про своє фізичне здоров'я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет вельми хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці. Лище 23 листопада поскаржився лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин Шевченко витримав до Різдва. Казав: "Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар? Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу до куми!" Це колядування цілком надломило його організм.

Діагноз лікарів був невтішний: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Шевченко лише стискав зуби, виривав ними вуса, давлячи в собі болі, що його мучили.

У неділю, 10 березня, о п'ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.

Кріпак із кріпаків, геній із геніїв - це він дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходила на нашу землю.

Категорія: ДИКТАНТИ | Додав: | Теги: про Шевченка, Шевченко
Переглядів: 14 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar