Через кілька днів у нашому класі мав відбутися урок, присвячений річниці великого Кобзаря. Учителька дала кожному з нас завдання вивчити один з віршів Тараса Шевченка, але не з хрестоматії, а з «Кобзаря». Оскільки в нас на покуті завше лежала ця найдорожча книжечка, то мені не було потреби переписувати рядки в шкільній бібліотеці.

Після вечері я взяв з полички вже геть зачитаного «Кобзаря», полистав хрусткі сторінки й зупинився на поемі «Катерина». Наразі згадалася торішня історія. Ранній недільний вечір виявився морозяним і сніжним, тому майже всі сельчани кублились у своїх оселях. Тато зняв зі стелі гасову лампадку і, підкрутивши на всю міць ґнота, поставив посеред столу.

— Почитай нам Шевченкову «Катерину»,— звернувся до мене.

Я залюбки зголосився. Віднайшовши потрібну сторінку, одразу й розпочав (В. Скуратівський, 120 сл.).