Хліб і сіль на столі, прикриті рушником, віддавна вважалися першою ознакою гостинності. Коли до хати заходив гість, хай і непроханий, його приймали дуже чемно, запрошували сідати, частували, розмовляли. У спогадах про Богдана Хмельницького читаємо: «Хмельницький похвалив шляхтичів за мужність і не хотів розпочинати серйозної розмови, поки вони не пообідають». Народна мудрість із правіків промовляє: «Гість у дім — радість у нім».

За особливу честь було приймати гостей на Різдво, Великдень, Трійцю, на храмові свята. Мотив зустрічі гостей надзвичайно популярний у різдвяних колядках. Крім колядників, до господаря приходять Господь, Божа Мати, святі й ангели. Обов’язкове пригощання колядників було вірною запорукою подальших успіхів господарів. Навіть найбідніші сім’ї прагнули приготувати до цих днів більше смачних і небуденних страв. Найпочесніших гостей садовили на покуті, хоча в повсякденній трапезі це місце належало старшому в родині. За застіллям неодмінно звучали гучні розмови, співи й сміх.

Основою ритуалу гостинності завжди була спільна урочиста трапеза. Це перевірений віками звичай запросити гостя до своєї оселі, заприязнитися.

156 слів За О. Боряк