Текст 1.

Ніхто вже не пам’ятає, відколи стоїть посеред степу отой курінь — хатка не хатка, бо ні стін, ні вікон, ані димаря; одначе й не стіжок, бо двері є. А за дверима — холодний морок,  грибами-поганками пахне та давніми дощами. Є ще у куреня дві великі діри по боках. Одна зяє на північ, звідки вітри холодні взимку, друга — на південь,  звідки вітри  теплі.

Гасають  побіля  куреня  й  інші  вітри, шукають,  у  яку  б  то  їм  веселу дірочку  свиснути. Опівніч —  вітри  чорні,  вдосвіта —  блакитні,  в  полудень —  прозорі,  звечора —  зелені…  І  всяк  свою  пісню  виводить  у  дверях куреневих та дірках: чорний вітер, опівнічний, стогне по-совиному; блакитний,  досвітній,  зітхає  спросоння;  прозорий,  полуденний,  весело свиськає;  а  зелений, вечоровий,  тихо воркоче.

Стоїть  курінь,  старіє. Мох  на  ньому  послався  жовтий  і  зелений, бур’яни  довкола  розкошують,  не  кошені,  не  толочені:  полин  і  вівсюг, ковила  і  молочай,  горошок  і  деревій… А  на  самому  верху  куреневому тополеня  росте  —  залетіло  звідкись  іще  зернятком.  Куди  воно  мандрувало, звідки — хтозна. Приблудне тополеня. Взимку та повесні курінь  відчинено  з  ранку  до  вечора  і  цілу  ніч.  Заходь  у  двері,  лізь  у  вікна-діромахи,  якщо  тобі  дверей мало! А  восени  і  влітку —  зась,  тому що  і двері,  і дірки,  і бур’яни довкола засновані павутиною: згори вниз, уздовж  і впоперек, сітями круглими  і сітями навкісними…  (Г. Тютюнник, 203  слова).

Завдання 1

Уважно прочитай, поясни орфограми і пунктограми, повтори правила  їх правопису.
Завдання 2

Напиши  словниковий  диктант.  Визнач  орфограми,  назви  правила щодо  їх написання.
Віднині,  назавтра,  повсюди,  позавчора,  позаторік,  завидна,  вручну, порізно, нашвидку, зліва, вчетверо, вп’ятьох, вдруге, навесні, навперейми,  на  віки  вічні,  навіки-віків,  навік-віки,  навік-віків,  сам  на  сам,  раз по  раз,  повік-віки,  споконвіку,  плече  в  плече,  пліч-о-пліч,  казна-коли, бозна-що, куди-небудь, коли-небудь, будь-що, десь-інде, сяк-так, будь-що-будь,  хоч-не-хоч,  як-не-як,  рік  у  рік,  час  від  часу,  кінець  кінцем, тим  часом,  тим  разом,  в  основному,  в  цілому,  по  двоє,  по  четверо,  по-козацьки.

Текст 2. Курінь

Було це так. Коли Демид тесав дерево на Курінь, то брався руками за поперек і казав: «Ох! Болять мої кісточки... Мабуть, на дощ.» А як Курінь був уже готовий, то вигукнув весело: «Хух! Заморився, хай тобі абищо!»

А другого дня той Курінь повезли-таки у степ. Коли ж привезли і зсадили з воза на землю, Курінь також радо видихнув: «У-ух!» І часто він пбтім так казав, бо часто його перевозили й переносили з поля на поле, з баштану на баштан.

Тепер забутий Курінь мовчав день у день і рік у рік, бо ніхто його вже нікуди не возив і не носив. Мабуть, навіть не згадував ніхто, як колись, бувало: «Ой, рятуйте, яка хмара чорна насуває! Гайда, людоньки, до Куреня ховатися.» Тепер — ні. Та й по всьому.

125 слів

Текст 3. Куреневе товариство

Дивіться, скільки тут всякої степової братії оселилося! Он їжак зіщулився, а онде павучисько гасає з переляку, ось тут нора свіжа кротяча. Мурах ціла хмара... Хай вони собі живуть! А Курінь давайте однесемо за пагорбок на солонці. Хай стоїть там, може, комусь іще в пригоді стане.

І тут Курінь уперше за багато-багато років сказав раптово: «О-о-ох!» і піднявся вгору, і повільно поплив над землею, даленіючи. А їжак з Мурахами та Кротовою норою зосталися просто неба і чули, як Курінь усе тихіше і тихіше казав: «Ох-ох... ох-ох...»

І тут немовби з-під землі вродився Ховрашок, став стовпчиком на задні лапки, і засвистів, і загукав до Куреневого товариства: «Гей! Сюди! Курінь ваш тут!»

«Ходімо! Гайда!» — вигукнув їжак і рушив бур'янами вперед, до Куреня.

120 слів