Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Багатогранний талант. Про Івана Кавалерідзе.
13.05.2014, 15:25
загрузка...

Текст 1.

Багатогранний талант. Переказ про Івана Кавалерідзе.

текст

Дивний, вражаючий і по-своєму романтичний життєвий шлях Івана Кавалерідзе; його доля нагадує гілку грузинсько­го дерева, яку прищепили і яка розквітла на українській зем­лі. Іван Петрович, батько якого був грузином, чудово знав українську мову, вся його творчість пов’язана з нашим краєм. Широта творчих зацікавлень Івана Кавалерідзе вражає: він мав вагомі доробки в скульптурі й значні здобутки в кіно й драматургії, і в кожній професії митцеві вдалося сягнути ви­сот. Йому було присуджено почесне звання народний артист України, але слово «артист» стосовно Івана Кавалерідзе мож­на тлумачити в його давньому значенні – це людина, яка до­сягла високої майстерності в мистецтві в цілому. В образо­творчому мистецтві, в драматургії він був таким же істинно народним артистом, як і в режисурі кіно, за яку, власне, й одержав почесне звання. Кінофільми «Злива», «Запорожець за Дунаєм», «Григорій Сковорода», пам’ятники Т. Шевченкові в Ромнах, Сумах і Полтаві – яке цікаве поєднання в одній особі доробку трьох не в усьому споріднених, а часом і досить віддалених одне від одного видів мистецтва!

То що ж визначає його художню суть? Яка його творча лю­бов? Митця завжди цікавили постаті відомих особистостей; його образи є значними і складними. Серед них належне міс­це відведено княгині Ользі, Тарасові Шевченку, Федору Шаляпіну, Льву Толстому. Особливо полюбився Іванові Кавалерідзе філософ і мандрівник Григорій Сковорода, який був близький художникові своїми ідеями, поглядами на призна­чення людини; йому митець присвятив понад півстоліття творчих шукань.

Плекаючи в душі образ видатного філософа, Кавалерідзе не міг знати, коли і в якому виді мистецтва створить його. Приєм­ним і несподіваним сюрпризом стало для нього замовлення пам’ятника Григорію Сковороді в містечку Лохвиці, що на Пол­тавщині, на честь двохсотріччя з дня народження філософа.

Умови були важкі, несприятливі: грошей на пам’ятник бракувало, не було граніту, бронзи, а терміни виконання ро­боти були вкрай стислі. Такого напруженого періоду, як осінь 1922 року, у житті йому ще не доводилося переживати. Скульптор працював без перепочинку, з майстерні виходив, аби трохи поспати й поїсти, лише зрідка відволікався корот­кими прогулянками.

За чотири місяці напруженої роботи було створено образ мандрівного поета, який і сьогодні вражає глядача своїм но­ваторством, сміливим трактуванням зовнішності й характеру.

Починаючи з лохвицького пам’ятника, тема Сковороди стає для Кавалерідзе справою життя; він створив кілька по­грудних портретів та барельєфів філософа, меморіальну до­шку для будинку Києво-Могилянської академії, поставив кі­нофільм про поета. Вінцем цього напрямку в творчості став пам’ятник Григорію Сковороді, який було споруджено 1977 року в Києві на Контрактовій площі. Автор київського пам’ятника розвиває ідею: Сковорода-мандрівник, сіяч прав­ди. Вражає сила життєвої правди, простота постаті філософа. Ясний погляд Григорія Сковороди спрямовано на Києво-Могилянську академію, у ньому – звичайна людська замрія­ність і пророче бачення щасливого майбутнього свого народу.

Сковорода любив світ, людей. Наслідуючи свого героя, Іван Кавалерідзе до кінця життя залишався вірним його образові; думки філософа ще в молодості стали для визначного митця життєдайним зерном, і це зерно дало щедрий ужинок.

(453 слова)
За Д. Степовиком

переказ

Дивний, вражаючий, романтичний, наче гілка грузинського дерева, яку прищепили і яка розквітла на українській землі, життєвий шлях Івана Кавалерідзе. Творчість Івана Петровича, батько якого був грузином, пов’язана з Україною, він чудово розмовляв нашою мовою. Неабияке враження справляє широта творчих інтересів Івана Кавалерідзе: в нього були грандіозні скульптурні доробки, значні здобутки в кіно й драматургії, і в кожній галузі йому вдалося сягнути висот. Митцеві було присуджено почесне звання народного артиста України. Але стосовно Івана Петровича слово «артист» можна тлумачити в його давньому значенні: людина, котра досягла високої майстерності в мистецтві в цілому. В образотворчому мистецтві, в драматургії, в кінорежисурі — усюди він був істинно народним артистом. Кінофільми «Злива», «Запорожець за Дунаєм», «Григорій Сковорода», пам’ятники Тарасові Шевченкові в кількох містах України — такий доробок не в усьому споріднених, а часом і досить далеких одне від одного видах мистецтва, поєднаний в одній особі.

Що ж є визначальним у художній сутності митця, до чого він сам тяжів? Його завжди цікавили постаті відомих особистостей, образи яких є досить складними: княгиня Ольга, Тарас Шевченко, Лев Толстой, Федір Шаляпін і найулюбленіший — філософ і мандрівник Григорій Сковорода, який був близький художникові своїми поглядами на призначення людини. Саме Сковороді присвятив Іван Кавалерідзе понад півстоліття творчих пошуків.

У душі він плекав образ філософа, але не знав, коли і в якому виді мистецтва втілить його. Приємним і несподіваним сюрпризом стало замовлення пам’ятника Григорію Сковороді в одному містечку на Полтавщині до двохсотріччя з дня народження Григорія Савича.Осінь 1922 року була найнапруженішим періодом у житті скульптора. Працювати доводилося за важких, несприятливих умов: на пам’ятник бракувало грошей, граніту, бронзи, вкрай стислими були терміни виконання роботи. Та Іван Петрович невпинно працював, лише ненадовго відволікаючись на сон і їжу і вже зовсім зрідка на короткі прогулянки. Так, за чотири місяці безперервної праці було створено образ мандрівного поета, який і сьогодні вражає новаторством і сміливим трактуванням зовнішності й характеру.

Відтоді тема Сковороди стає провідною для Кавалерідзе: створено кілька погрудь і барельєфів філософа, меморіальна дошка для будинку Києво‑Могилянської академії, кінофільм про поета. Перлиною ж цього захоплення став пам’ятник Григорію Сковороді, споруджений 1977 року в Києві на Контрактовій площі. У цьому пам’ятнику, який вражає реалістичністю і простотою постаті філософа, втілено образ Сковороди‑мандрівника, сіяча правди. Замріяно й пророче дивиться Григорій Савич на Києво‑Могилянську академію, ніби вбачає щасливе майбуття свого народу.

Життєдайним зерном, яке дало щедрий ужинок, став Сковорода для митця. Наслідуючи свого героя, Іван Петрович до кінця життя залишався вірним його образові: думки філософа, любов до світу і людей були визначними для Івана Кавалерідзе.

Текст 2.

Іван Кавалерідзе. Пам'ятник Григорію Сковороді у Лохвиці

Його доля нагадує гілку грузинського дерева, яку при­щепили і яка розквітла на українській землі. Іван Петро­вич Кавалерідзе чудово знав українську мову. Вся його творчість теж пов'язана з нашим краєм — Сумщиною, Полтавщиною, з Києвом.

Дід його, Васо Кавалерідзе, був грузином. По закінченні Кавказької війни генерал Ладанський привіз до свого ма­єтку на Полтавщині кілька грузинських родин. Серед них і Васо. Прижився Васо на українській землі, полюбив її лю­дей. Син Васо — Петро одружився з українкою Килиною Кухаренко. Молоде подружжя оселилося в Ромнах, що на Сумщині. 14 квітня 1887 року у них народився син Іван, якому доля подарувала довге й прекрасне творче життя.

Дивний, вражаючий і по-своєму романтичний його життєвий шлях. Вражає широта творчих зацікавлень Івана Кавалерідзе — скульптура, кіно і драматургія.

І в кожній з них він сягнув висот.

За освітою Іван Кавалерідзе — художник, навчався мистецтву скульптури у Київському художньому учили­щі, в Петербурзькій академії мистецтв і в приватній студії у Парижі. Його доробок у скульптурі вагомий. Але в кіно, в драматургії здобутки Кавалерідзе також дуже значні. Отже, правомірніше було б говорити про багатогранність його обдарування, про художню енциклопедичність.

Що спільне для творів Івана Кавалерідзе у різних видах мистецтва і в різних жанрах? Що визначає його художню суть? Яка його творча любов?

Григорій Сковорода — філософ, мандрівник полюбився митцеві чи не найбільше. Образові Григорія Сковороди Іван Кавалерідзе присвятив понад півстоліття творчих шукань. У характері художника було щось споріднене з вільнолюбною, незалежною вдачею філософа. Сковорода був близький йому своїми ідеями, поглядами на призна­чення людини. Сковородинське бачення події з погляду вічності, крізь призму Всесвіту глибоко запало в душу Кавалерідзе ще в молоді роки.

Більше й детальніше дізнався він про філософа, на­вчаючись у Київській гімназії, в Київському художньому училищі. З роками росло бажання осягнути суть його філософії, чари його віршів, витонченість його сповнених потаємного змісту притч-діалогів. Проникнення Кавале­рідзе у світ Григорія Сковороди почалося з його байок. «Басні харьковскія» відкрили перед майбутнім скуль­птором силу моральних принципів філософа. Ще вираз­ніше відчув він суголосність своїх духовних порухів з на­строями поезії Сковороди, коли познайомився із збіркою його поезій «Сад Божественних пісень». Працюючи над образами у скульптурі, драматургії, кіно, Кавалерідзе ні­коли не вдовольнявся приблизністю, півправдою, а шукав справжньої правди.

Замовлення на пам'ятник Сковороді для міста Лохвиці було для Кавалерідзе несподіваним сюрпризом. Багато хто знав про його глибоку любов і повагу до українського філософа.

Умови були такі важкі, несприятливі, що на них не пого­дився б жоден інший скульптор: грошей на пам'ятник бра­кувало, не було також граніту, бронзи, до того ж — украй стислі строки. Міська влада схвалила проект у серпні 1922 року, а відкрити його планувалося неодмінно того ж ювілейного року, хоча б наприкінці його.

Такого напруженого періоду в житті скульптора, як осінь 1922 року, йому ще не доводилося переживати. Пра­цював без перепочинку, з майстерні виходив, аби трохи поспати й поїсти, зрідка — для коротких прогулянок чи уточнення деяких деталей, необхідних для роботи.

Але не звідав він раніше і такого творчого піднесення. Хтозна, чи упорався б скульптор із цим складним завдан­ням, якби не носив у серці і в думках образ філософа за­довго до 1922 року.

Особливістю лохвицького пам'ятника є його відмінність від попередніх зображень Григорія Сковороди. У ньому не знайдемо ні впливу прижиттєвого портрета філософа (вва­жають, що він належить пензлеві одного з представників харківської родини малярів — Лук'янових), ні пізніших варіантів цього портрета, ні гравюри Василя Мате, ні скульптури Надії Крандієвської. Іван Кавалерідзе створив свою зовнішність Сковороди. Можливо, він орієнтувався трохи на малюнок Івана Їжакевича «Мандрівний філософ Сковорода» і на малюнок Миколи Самокиша «Сковоро­да» — і то лише при опрацюванні деталей одягу.

Те, що Кавалерідзе взяв для пам'ятника дуже мало у своїх попередників, які зображали Григорія Сковороду, не означає, що він не вивчав образ філософа. За чотири місяці напруженої роботи Кавалерідзе створив образ, що й досі вражає глядача своїм новаторством, сміливим трак­туванням зовнішності й характеру.

Щодо конструктивності, розмаїтості й пластичного багат­ства силуетів, а також щодо матеріалу виготовлення, то це була цілком сучасна скульптура — початку XX століття.

Починаючи з лохвицького пам'ятника, «сковородинська» тема стає для Кавалерідзе справою життя. 

(За Д. Степовиком) 

638 слів. 

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав: | Теги: Переказ про Івана Кавалерідзе, пам'ятник Сковороді, багатогранний талант
Переглядів: 2882 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 2.5/4
Всього коментарів: 0
avatar