Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Дума про діда
04.11.2020, 23:49
загрузка...

Усний вибірковий переказ тексту художнього стилю

Дума про діда

Дід – це жива мудрість, неписана історія нашого народу.

Василь Симоненко

Сиджу під клунею, а дід на низу змагається із сонцем – хто першим закінчить свої денні турботи. Довга тінь од горба вже облизує його ліву ногу, а права ще ступає по сонячній смужці. Гостра коса аж висвистує – так не терпиться дідові докосити останню ручку і нарешті спочити. А тінь уже сягнула дідових колін, потім раптово підскочила до пояса, поповзла на груди.

Чим густіша паморозь падала на дідову голову, тим більше він любив мене і щедріше розкривав свою душевну скарбницю. Він старів на моїх очах, і йому здавалося, що сила його і навіть саме життя його переливаються в мене, бо не було в діда синів – покосили їх пошесті та кулі.

– Безсмертячко ти моє кирпате, –шепотів дід, коли я засинав під музику його слів.

То були дуже гарні слова, бо поганих дід не говорив мені.

Я часто ображав і кривдив діда то своєю нетямучістю, то жорстоким дитячим егоїзмом. Але дід великодушно пробачав мені, як уміють пробачати великі люди. А дід був великим і простотою своєю, і тим, що не канючив од життя більше, ніж заслужив.

Любив дід читати історію та географію, а ще любив Шевченка та Горького, бо, Шевченко – це, мовляв, селянський письменник, а Горький –міський.– Правди такої, як у них, ні в кого немає. Інші теж розумні, але не такі. Не селянський і не робочий розум у них. Якщо я не зрозумів їх, то попроси у них за мене пробачення, коли виростеш.

Що ж, пробачте йому, графе Толстой і Антоне Чехов, не ображайтесь на нього, могутній Франко і ніжна Лесю, не гнівайтеся, Олександре Блок, Володимире Маяковський і Олександре Довженко. Іще, й ще інші. А ті, хто бачив, як сам відривав від рота, оддавши останню зернину фронтові, як годував на трьохсотграмовий трудодень своїх онуків, – ті, що бачили це і мовчали або цвірінькотіли римами про кохання, нехай самі підуть до його могили і попросять у нього пробачення. Не збагнули вони ні сили, ні краси, ані роботи його. І якщо не простить він їх, то нехай спалять свої книжки й візьмуться за іншу працю, щоб не була їх старість убогою.

Я нікого так не люблю, як дідів. Це жива мудрість, неписана історія нашого народу. На своїх зігнутих плечах несуть вони стільки краси і ніжності, що може позаздрити їм будь-хто.

І коли в автобусі я бачу сідоглавого предка мого з в’язанкою бубликів, я чомусь думаю: зараз прийде в хату, добуде свій нехитрий гостинець і скаже своєму Іванкові:

– А глянь, що я приніс від зайця.

Він посадить на коліна своє чорняве чи біляве безсмертячко, і воно, роззявивши ротика, слухатиме його простодушні оповіді, в яких переплететься дійсність і фантазія. І колись обов’язково проснеться в його душі дідова краса, і живитиме його дідова мудрість і дідова мова.

(439 слів) За В.Симоненком

Словникова робота:

1. Виділіть орфограми в словах: шепотів, денні, нетямучістю, трьохсотграмовий, сідоглавий.

2. Знайдіть прислівники у першому та другому абзаці. Поясніть їх написання.

Орієнтовний складний план

1. Опис автором зовнішності дідуся.

2. Великодушне ставлення дідів до своїх онуків.

3. Думки діда про світових письменників:

а) «Не селянський і не робочий розум у них»;

б) порівняння автором геніїв з простою людиною.

4. Шанобливе ставлення до мудрості представників старшого покоління

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 82 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar