Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Гармонія з природою
13.05.2014, 15:31
загрузка...

Погодою в нас на сінокосі, казали, років з півтораста за­відувала ворона. Це була, так би мовити, наша фамільна во­рона. Вона сиділа коло нашого куреня на високій сокорині й звідти бачила всіх нас і все, що ми пили, їли, яку рибу лови­ли, чи де зарізали деркачика косою чи перепілочку, бачила всіх пташок у нашім лісі, усе чула,і, найголовніше, віщувала погоду. Вона бездоганно вгадувала наближення дощу чи гро­му ще при безхмарному ясному небі, і тільки вже після того, як раптом вона крякне тричі спеціальним голосом, дід почи­нав ні з того ні з сього кашляти й позіхати, і ми тоді вже не­забаром кидали граблі й вила теж, позіхаючи, падали, як со­нні, під копиці.

 

Ворона знала кожного з нас як облупленого. Раз батько, розсердившись на дощ, що вона накаркала, попросив Тихона Бобиря застрілити її з шомпольної рушниці. І що ви думаєте? Не встиг ще батько затулити рота, як вона знялася зі своєї сокорини й перелетіла за Десну на високий дуб. І хоч Тихон категорично відмовився стріляти, вона повернулася з дуба тільки ввечері й накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно.

 

Тут читач може сказати, що така ворона нетипова і що дощ міг погноїти сіно й без її каркання. Я скажу, – так, можливо. Але я описую тільки таке, що було колись на Десні якраз там, де в неї впадає Сейм.

 

До речі, раз уже мова зайшла про погоду й мисливця, який відмовився вбити описану вище ворону, доведеться описати й самого мисливця. Тільки для повноти картини спробуємо змалювати його неповторний образ не звичайним способом, а з погляду качок, що водилися в нашому озері. Зробити це до­ведеться не так для краси стилю, як для більшої правди, бо він же качок убивав, а не вони його.

Читати далі...

 

 

 

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 547 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar