Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Голосом тривоги та надії
01.03.2015, 11:00
загрузка...

Україну будують українці. Але Україну також будує світ - своїм розумінням її, знанням про неї, солідарністю, підтримкою. 
Відроджується, сподіваємося, наша новостворена і древня держава. Входить у магнітне поле реальностей. Спочатку здавалося: розпадеться стіна старої ідеології - й Україна відразу стане визнаною і невід'ємною частиною європейської і світової сім'ї культур. Насправді вийшло не так. Гірко про це говорити, але мусимо. Я навіть не торкаю зараз глобальних проблем політики й економіки. Я торкаю лиш культуру - і обпікаю пальці. 
Віки й десятиліття деструкції та централізації цілковито стерли Україну з культурної карти світу. Українська історія до сьогодні маловідома, українська культура майже не репрезентована, а література майже не перекладається. Те, що відоме, здебільшого, в той чи інший спосіб фальсифіковане. Парадоксальним чином незалежність України ще більше дезорієнтувала світову свідомість, і без того перенаселену туманами. Так, колишні радянські посольства логічно стали російськими. А нові країни, що народилися на руїнах імперії, перетворилися в уяві світу на етнічний хаос, не здатний на комунікацію та дипломатичний діалог. Світ не встигав за тектонічними зрушеннями земної породи, що скидала з себе монстра тоталітаризму. Середній європеєць довго драматично переживав відкриття, що Росія - не Україна і навіть не Туркменістан. 
Самостійні культурні представництва - одна з фатальних нестач української історії. Саме через те і досі ми німі, досі ми не ми на сцені світового театру. За нас говорять інші. Що хочуть, що знають і чого не знають. Кожен, кому болить наша культура, мусить констатувати неприємний, але й незаперечний факт: українська культура майже не об'єктивізована, не має належного виходу на світ. 
Еміграційна наука зробила багато, але поки україністикою займаються майже виключно українці, ця дисципліна приречена бути об'єктом домашнього вжитку, хатнього милування, національною інтелектуальною кухнею, де основний поціновувач страв - сам кухар. 
Катастрофічна диспропорція україністики порівняно з русистикою на користь останньої поглиблена фактом політичного краху імперії. Спорадична україністика продовжує бути аматоством, милим фольклористичним спектаклем, що тішить душу, але залишає незахищеним окрадене серце культури. А в цілому україністика нагадує гетто за колючим дротом антинаукових перекручень та ідеологічних провокацій. 
Зважмо на те, що світ, утомлений підступністю політики недоброзичливців, з цікавістю чекає нашої появи на дипломатичній арені з чітко виробленою стратегією розвитку. Україна має унікальний шанс - стати новим типом держави, яка говорить зі світом не мовою зброї, а мовою культури, яка здобуває світ не силою залякувань, а силою добра. Нам при цьому важливо жити за принципом державної організації: не людина для Держави, а держава для Людини. 
Роль культури в цьому процесі грандіозна, якщо взагалі не вирішальна. Культура є духовним амбасадором народу. І сьогодні однією з умов повноцінного дихання України як держави є невідкладна її інтеграція у світове життя на всіх рівнях - політичному, економічному, культурному і дипломатичному. 
Україна, віддавши Європі велетенську частину своєї людської енергії, впродовж віків була незримим і мовчазним протагоністом європейської історії - забутим, перекресленим і все ж - протагоністом. Була зневаженим родичем, витісненим із власного дому. Була золотою монетою, якою розплачувались на своїх нечистих торгах хижі імперії. Сьогоднв повернення України до Європи - повернення цивілізоване, гідне - потрібне не лише Україні, а й самій Європі, чий історичний і культурний образ немислимий без нашої Батьківщини. Її інтеграція в європейський та світовий історичний та культурний процес - невід'ємна складова реального розвитку нової України. Її голос, воля, мужність, етичний вибір мусять нарешті стати надбанням світової історії. 
За  О. Пахльовською

 

 

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 2554 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar