Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Ох, ця Говерла! Переказ 8 клас
29.01.2015, 02:49
загрузка...

Сміливо зоставили за собою село. Попереду повна невідомість. Але зараз хлопців те не лякає. Сонце світить весело, люди з полонин назустріч ідуть привітні. Чого хвилюватися?
Проте далі почалися зміни. Широко втоптана дорога стала вужчати, перейшла у вузький плай, потім у стежку, ледве помітну у травах. От щезла і стежка, і хлопці опинилися самі серед зломів, урвищ і скель. Куди тепер? Де ж та Говерла?
Коли дивилися на неї з села, здавалося, легко буде знайти її. Вона ж найвища, підіймається голим гостроверхим стіжком. Коли зайшли у справжні гори, всі вони здавались однаково високими.
Троє сміливців відважно рушили вперед. Але чим далі, тим відвага ставала все меншою. Ворухнулася думка, чи не заблукали вони. Коли крадькома озиралися, бачили, що позаду дороги так само немає, як і попереду. Тоді морщили брови, робили серйозне лице, ступали завзято, лізли на скелі, спускалися в ізвори, знову вилізали з темноти наверх, але кожен гнав від себе ганебний страх.
І все ж неспокій не зменшувався, ріс і доймав кожного з них. Рухи ставали рвучкими. Хотілося ці рухи прискорювати: де треба йти - бігли, де треба лізти - швидко видиралися. Страшенно хотілося, вийшовши на котрийсь із горбів чи кичер, побачити любі околиці рідного села, щоб церковця усміхнулася тобі, вітаючи, щоб знайомі контури обрію заспокоїли розтривожене очікування. А потім хтось крикнув би: "А ось і наша хата!" - і побіжить, на бігу прощаючись. Та замість рідних місць бачився ще ліс, ще урвища і прірви. Справа, зліва, позаду - скрізь безконечна незнайомість. Найкраща дорога все ж вела вперед. І хлопці бігли. Їм здавалося, що коли бігтимуть, скоріше будуть вдома. Вдома. За всяку ціну вдома.
Три дні блукали хлопці по найдрімучіших лісах. Обдерлися, одежа шматтям висіла з них. Уже втратили надію вибратися. Безрадісно йшли нога за ногою. А ліс усе густішає, а скелі все вищають, верхи їх криються в туманах. Вершини безконечні числом і висотою. Як зорі на небі. І ліси безконечні, несходимі, густі й давучі, що налягають і душать. І пропасті бездонні вишкірюють зуби з обвалених пнів, позіхають жадібно і ковтнути хочуть. Кого - байдуже. Найважче - як наляжуть тумани. Облягають все так щільно, що не бачиш нічого за два кроки перед собою і не знаєш, чи ти на краю провалля, чи під стрімкою скалою. Нараз перед очима з білого мороку виринає сук, що от-от не виколов око, а другий штрикає тобі у вухо, під ногами ж якесь в'язке суччя.
Іти далі не ставало сил. Тільки Олекса не тратив ні відваги, ні надії, тримався, підохочуючи товаришів. Він твердо знав, що якось, десь, а вони таки вийдуть на рівнину або до людей. Є ж кінець горам. Коли виліз на високу смереку, бажаючи хоч що-небудь, окрім лісу побачити, зрозумів помилку. Треба було круто звернути наліво, вбік сходу сонця, тоді можна вибратися на відкрите місце.
А ось і вона, полонина - рівна, зелено-жовта, безконечна. Скільки сягало око - зелень і блакить у єдиному просторі. Трава тут така густа, що бігти й не думай. Відпочити б.
Враз Олекса з криком "Говерла!" кинувся бігти. Ререл очима, замикаючи собою обрій, підіймався величавий конус. Круг нього живий лабіринт кущів, що тисячею гачків зачіпляються, рвуть одежу й тіло, валять на землю, і чоловік гине. І все-таки чи небезпека, чи дві, а це ж Говерла. То невже відступити?! І всі біжать уперед.
За Г. Хоткевичем

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав: | Теги: переказ, 8 клас, ох, ця Говерла
Переглядів: 2675 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.9/10
Всього коментарів: 0
avatar