Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Я вдячна долі…
30.10.2014, 18:20
загрузка...

 

Немає і дня, щоб не згадувала з гордістю своєї батьківщини Сомалі. Люди інших національностей гадають, мабуть, що це смішно і надто по-африканськи – пишатися без особливого приводу. Та чи справді без приводу?

Живучи у Нью-Йорку, я щоразу чую, як усі тільки й мовлять про вагу сім’ї, та все залишається лиш на рівні розмов. Ніколи я не бачила, щоб близькі родичі збиралися разом, як у нас, щоб сміялися, жартували, відводили душу. Люди тут позбавлені почуття приналежності до своєї общини.

Інше достоїнство перебування в Африці полягає в тому, що ми були частиною оточуючої дикої природи. Це було справжнє життя, а не штучний його образ, створений телебаченням. Так, ми були позбавлені багатьох елементарних зручностей, а небезпеки підстерігали на кожному кроці. Та виручав інстинкт самозбереження, а згодом – досвід їх долання. Там не маєш права бути слабким, сентиментальним, тинятися під владою депресії чи страху. Там кожен – борець.

Це життя навчило мене, як не дивно, ні в що ставити багатство: у мене не було жодних благ, а я булла щаслива по-справжньому. Найдорожчі серцю спогади пов'язані у мене з тим далеким минулим, коли ми всі жили у своїй сім’ї. Згадую вечори, коли після вечері збиралися біля вогнища, відпочивали душею. А коли починався сезон дощів і все в пустелі оживало – то було справжнє свято. А ще дощ приносив нам воду у наш посушливий край. Кого у Нью-Йорку тривожить нестача води? От коли чогось не вистачає, тоді цінуєш.

Моїй сім'ї повсякчас доводилося важко працювати, щоб прогодуватися. Купити мішок рису було неабиякою подією. У США, навпаки, кількість і розмаїття продуктів вражають людей із мого світу. Дивно: на одному кінці планети люди потерпають від голоду, на іншому ж витрачають кошти, аби схуднути. Коли я дивлюсь по ТБ рекламу «Як позбутися зайвої ваги», мені хочеться крикнути: «Ласкаво просимо в Африку! Схуднете – гарантую, - віддано допомагаючи іншим. Такого на думку не спадало? Там оздоровитесь, а загалом станете зовсім іншими людьми. І світ побачите, і помисли ваші посвітлішають. Слабо?»

Я й сьогодні з великою повагою ставлюся до простих радощів життя. Найціннішим у ньому після нього самого як найвищого дару вважаю здоров'я. А скільки людей підривають його дрібницями, які того не вартують! Часто зустрічаю тих, у кого чудові будинки, авто, яхти, коштовності, та їх хвилює одне: як би все це поповнити. Смішно подумати, що як тільки вони заволодіють новим предметом розкоші, то заспокояться і стануть щасливими. Гроші заради ще більшої їх кількості? Навіщо це людству? Мені докоряють: легко, мовляв, так розмірковувати тому, хто в змозі придбати все, що захоче. Таким скептикам я нагадую про існування благодійних фондів і про свою причетність до їх діяльності.

Ще один парадокс. Тут, у Штатах, у найбагатшій у світі державі, нікому не вистачає ні коштів, ні благ, а часу – тим більше. «Геть з дороги, я поспішаю!» - щось подібне давно стало звичним. На вулицях не проштовхнутися серед натовпу людей, що кидаються туди й сюди. А сенс?

Я вдячна долі за те, що мені вдалося зіткнутися з обома способами життя: простим і суєтним. Та якби не моя батьківщина, навряд чи навчилася б я цінувати просте, неметушливе життя. Дитинство, проведене в Сомалі, назавжди сформувало мою особистість. Воно захистило мене від серйозного сприйняття всякого непотребу – успіху, слави – того, що паморочить мізки дуже багатьох у світі сущих. Мене часто запитують: «Як то воно – бути знаменитістю?» Я лиш посміхаюсь у відповідь, бо не знаю її. Відаю лиш, що мислю і почуваю як представниця мого народу і цього нікому не змінити.

556 слів

За У. Дірі, К. Міллер

Текст публіцистичного стилю для стислого переказу з творчим завданням.

 

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав: | Теги: Я вдячна долі, Текст публіцистичного стилю
Переглядів: 4659 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar