Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Як зберегти український степ
12.05.2014, 14:28
загрузка...

Понад третину території України, а конкретніше – сорок відсотків, займає степова зона, але тільки чотири відсотка її залишилося не розорано. Наразі вся смуга степів перебуває на межі повного зникнення. Тож слід негайно визначитися хоча б із першими кроками, які здатні покращити ситуацію в най­більш понівеченій із усіх природних зон України.

 

Невеликі ділянки степу майже повсюдно збереглися на кам’янистих виходах чи по крутих схилах балок через непри­датність для землеробства. Багато їх потрапили до складу заказників місцевого значення, заповідних урочищ і пам’яток природи, але подальша їх доля дуже непевна. Та чи будуть ці фрагменти, навіть узяті під охорону, чи здатні вони до стабільного існування й самовідновлення?

 

Як свідчать дослідження, площа степів уже менша від мінімуму, необхідного для самовідновлення й збереження генофонду всієї степової екосистеми. В умовах людського наступу в колись степові зони проникає велика кількість рослин, більшість яких – злісні бур’яни, що можуть перешкоджати поновленню степових екосистем.

 

У літературі наводяться дані про те, що для відновлення степу необхідно 70—100 років. Наразі важко уявити цей про­цес успішним без цілеспрямованого втручання людини.

 

Найбільшою проблемою є те, що в умовах зміненого ландшафту й мікроклімату степової зони України оголошення певного острівця природним заповідником, тобто територією, на якій виключається будь-яка діяльність людини, аж ніяк не сприяє його збереженню. Останнім часом усі ділянки заповід­ного степу тією чи іншою мірою охопили зміни, пов’язані саме зі встановленням на них заповідного режиму. Виведений з-під дії стабілізувальних факторів людської діяльності, степ швидко трансформується в чагарниково-деревні комплекси.

Причина – відсутність тварин – природних стабілізаторів. За­раз через зміни мікроклімату, підняття ґрунтових вод тощо ці процеси значно прискорилися.

Створення природних заповідників, що, до речі, є унікаль­ною природоохоронною категорією, якої не мають ні Європа, ні Америка, ставить перед собою ще одну фундаментальну мету – збереження біологічного різноманіття. Якщо ми пла­нуємо колись цілеспрямовано перейти до відновлення на ви­ведених із сільськогосподарського обороту землях степових комплексів, то мусимо зберегти весь генофонд степових рос­лин і тварин.

Одночасно слід розробити й відпрацювати на степових те­риторіях, які ще збереглися, методику розселення степових тварин, що стабілізують степ. Створення мережі з’єднаних степових і напівстепових територій – степової екомережі – дасть змогу визначати спеціальні ділянки, придатні для гніз­дування степових птахів. Це мають бути заказники з режи­мом, сприятливим саме для цих видів.

Але самого захисту замало. Існує проблема несприйняття громадськістю необхідності збереження степових ділянок. Тоді як до відновлення й збереження лісів спільнота ставить­ся з розумінням, роботи на цьому напрямі фінансуються і вважаються пріоритетними, – про знищення степових комп­лексів згадується вкрай рідко. Частково причина в тому, що в розумінні сучасного українця степ – уже не? території, по­криті ковилою, що вражають своєю первозданною величчю й красою, а неозорі лани зернових.

У таких умовах без цілеспрямованої кампанії й популяри­зації ідеї збереження степу не обійтися. А тому доля україн­ського степу залежить, більшою чи меншою мірою, від кож­ного з нас, від нашої самосвідомості.

(449 слів)
Із журналу

 

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 1715 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar