Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Катерина Білокур
15.12.2019, 19:54
загрузка...

Текст 1. Катерина Білокур

Катерина навчилася читати рано, тому було вирішено до школи її не віддавати. Важко сказати, коли майбутня художниця почала малювати. У чотирнадцять років Катерину застали за цим без­глуздим, як усі вважали, заняттям, тому було вжито невідклад­них заходів: різки та найсуворіша заборона малювати.

Відтепер дівчинці доводилося творити потайки. Спочатку вона виготовляє фарби сама, а згодом переходить на олійні. Пензлі робить із шерсті котячого хвоста. Малює багато, як правило, квіти.

Якось почула по радіо пісню у виконанні Оксани Петрусенко. Спів так вразив Катерину, що цілу ніч вона просиділа над листом і відправила його вранці за незвичайною адресою: «Київ. Оксані Петрусенко». Слава співачки була настільки великою, що лист не загубився. Захоплена вкладеним у конверт малюн­ком із зображенням калини, співачка радиться з Павлом Тичи­ною — і до Полтави надходить розпорядження знайти Катрю Білокур. Картини Білокур вражають — успіх величезний!

Москва, Київ, Париж… Саме в Парижі її знамениті картини «Цар-Колос», «Берізка» й «Колгоспне поле» побачив Пабло Пікассо. Увесь світ облетіли його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ!»

169 слів  За Р. Скорульською

***

Катерина навчилася читати рано, тому було вирішено до школи її не віддавати: читати вона й так уміє. Важко сказати, коли майбутня художниця почала малювати. У чотирнадцять років Катерину застали за цим безглуздим, як усі вважали, заняттям, тому було вжито невідкладних заходів: різки та найсуворіша за­борона малювати.

Відтепер дівчинці доводилося творити потайки. Спочатку вона виготовляє фарби сама, а згодом переходить на олійні. Пензлі робить із шерсті котячого хвоста. Малює багато, як правило, квіти.

Якось почула по радіо пісню у виконанні Оксани Петрусенко. Спів так вразив Катерину, що цілу ніч вона просиділа над лис­том і відправила його вранці за незвичайною адресою: «Київ. Оксані Петрусенко». Слава співачки була настільки великою, що лист не загубився. Захоплена вкладеним у конверт малюнком із зображенням калини, співачка радиться з Павлом Тичиною — і до Полтави надходить розпорядження знайти Катрю Білокур. Картини Білокур вражають — успіх величезний!

Москва, Київ, Париж... Саме в Парижі її знамениті картини «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» побачив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ!»

174 слова За Р. Скорульською

Текст 2. Катерина Василівна Білокур. Розповідь учителя про художницю Катерину Білокур.

Катерина Василівна Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівці колишнього Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині Київська область) у селянській сім’ї. Родина жила вбого, і  Катря не могла вчитися в школі. Дівчинці подарували букваря, за ним вона сама навчилася грамоти. «На цьому моя освіта початкова, середня і вища закінчилася»,— скаже Катерина Білокур пізніше. Та дівчина тяглася до книжки і творчості. Вона дуже гарно вишивала, шила. А одного разу їй захотілося щось намалювати. Сажею на полотнині вона намалювала «якихось видуманих птиць». «І тоді мені мої твори такі чудові здались! — писала вона згодом у листі до друзів.— Було так радісно на душі, що я так зуміла видумать. І дивилась я на той малюнок, і сміялась, як божевільна».

Затуркані, темні батьки не розуміли нестримного потягу дочки до «того святого малярства». Її чекала цілоденна тяжка робота селянки,  дуже важко було вирвати хоча б хвилинку для малювання. Тільки у свята, після обіду, Катря могла малювати…

Та на життєвому шляху дівчини зустрілися люди, які допомогли їй у самоосвіті. Учитель Іван Г ригорович Калита давав Катерині читати книжки зі своєї власної бібліотеки. У його гостинній хаті вона ознайомилася з альбомом репродукцій Третьяковської картинної галереї.

Великий вплив на пробудження дівчини відносно творчості, зокрема до живопису, мав Т. Г . Шевченко. «…Ніщо на мене не вдіяло такого враження, як “Кобзар”,— пише вона. — Як взяла я того “Кобзаря” в руки, як глянула на ті чарівні малюнки, як прочитала ті вірші дорогі й прозу (там же він і про художників пише), та так, як ото старі люди кажуть, наче мені хто дання дав. От як засіло мені в голові те велике слово — художник».

Чарівна природа рідного села, розмай дерев, квітів, зеленого руна трав стали для Катерини Білокур академією мистецтв. Дівчина самотужки осягає таємниці техніки живопису. До художнього відтворення краси довколишнього світу вона йде навмання. Милуючись кожною квіточкою, листком, травинкою, гілкою і стовбуром дерева, кольоровою гамою сутінків світань, блакитним небом погожого дня, вона навчається у природи поєднувати кольори та їх відтінки, передавати на полотні світлотіньові переходи.

Намальовані вуглиною, рослинними фарбами на полотні, перші твори художниці не збереглися. Олійними фарбами вона почала малювати портрети рідних і односельців на фанері. Про те, що полотно перед малюванням картини ґрунтують, Катерина Білокур тоді ще не знала, бо не спілкувалася з художниками-професіоналами. Накладання багатьох шарів фарби і було ґрунтом для картин.

Найбільше захоплювали Катерину Білокур квіти. Вони вабили її у квітнику, на городі, у полі, на луках, за тинами вздовж вулиць Богданівки. Дивовижною силою своєї фантазії народна майстриня зуміла передати на полотні незвичайну красу, розмаїття квітів рідної землі. В одному з листів вона писала: «…мо’ ви незадовільнені моєю працею, що я малюю лише квіти? Та як же їх не малювати, як вони такі красиві! Я й сама як почну малювати яку картину квітів, то й думаю: оце як цю закінчу, тоді вже буду малювати що-небудь із життя людського. Але ж поки закінчу, то в голові заснується цілий ряд картин, та одна від другої чудовіші, та одна від другої красивіші, та все ж і квіти. Оце вам таке. А як прийде весна та зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть! Ой Боже мій! Як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша, та начебто посхиляються до мене, та як не промовлять: “Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?” То я все на світі забуду, та й знов малюю квіти. Ой, не гнівайтесь на мене, мої близькії і далекії друзі, що я малюю квіти, бо із квітів картини красиві».

Закохана у дивосвіт квітів, жінка йде за тридцять кілометрів пішки під Пирятин, аби там у лісі побачити, як цвіте конвалія.

Щоб до найтонших деталей передати форму і колір квітки, стебельця, листка, прозорість кожної ягідки грона винограду, кетяга калини, художниця сама виготовляла тоненькі, як голочки, пензлики з кількох котячих волосинок, вишневої гілочки.

У другій половині 30-х років до Катерини Білокур прийшло визнання. Її живописом зацікавились Полтавський обласний та Київський центральний будинки народної творчості. Цьому сприяла видатна співачка Оксана Петрусенко. Картини Катерини Білокур експонуються на виставках і викликають величезне захоплення глядачів. Відомі художники допомагають Катерині Василівні глибше осягнути таємниці живопису. 1941 року було організовано персональну виставку картин народної майстрині в Полтавському краєзнавчому музеї. На жаль, виставка загинула на початку війни. Українське образотворче мистецтво зазнало великої втрати. Залишилось лише кілька картин, які були вдома у художниці: «Квіти в тумані», «Портрет племінниці», «Жоржини», «Польові квіти».

Найпліднішим у творчості Катерини Білокур був післявоєнний період. Тоді вона створила такі перлини, як «Цар-колос», «Буйна», «Привіт урожаю», «Рідне поле», «Сніданок», «У Шрамківському районі на черкаській землі» та ін.

В останні роки життя художниця писала акварельними фарбами пейзажі, що відтворюють її замилування красою природи рідного краю в різні пори року («Вересень у селі Богданівці», «Осінь у селі Богданівці на загреблі», «За селом», «Гай», «Напровесні»).

 

Текст 3. Твори народної художниці України Катерини Білокур

Катерина Білокур як художниця могла б органічно існувати зі своїми картинами у будь-яку епоху. Ніколи не ходила до школи, ніде не навчалася малярству. У загубленому серед левад селі

Богданівці (нині Київська обл.) вона провела усе життя, свідомо витративши його на те, щоб її, сільську жінку-самоуку, просто визнали за художницю.

Час, у який жила ця людина, зовсім не був лагідним до неї (роки її життя: 1900-1961,— але у своїх картинах вона ніби знаходить притулок від тих бурхливих подій, що вирували в Укра­їні на початку та в середині XX ст.

На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, при­кручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур уперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти. Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була самотньою мрійницею, ніколи не мала своєї сім’ї, дітей; прожила «чужою» усім звичним для людської долі радо­щам та негодам, бо мала свої, заховані від сторонніх очей.

Розкривають натуру цієї жінки її картини та листи, які писала до друзів та знайомих. Картини справляють незвичне враження — у них є відчуття льоту. Може тому, що не мала ніякої школи, то була вільна у своїх фантазіях та манері втілення їх на полотні (О. Нестеркова; 202 сл.).

Завдання до тексту
1. Визначити тип і стиль мовлення.
2. Скласти план до тексту.

Орієнтовний план

1. Катерина Білокур як художниця могла б жити в будь-яку епоху.
2. Жінка-самоук.
3. Притулок у картинах.
4. Становлення К. Білокур як художниці.
5. Самотня мрійниця.
6. Відчуття льоту в картинах.
3. Лексична робота.
• Левада — присадибна ділянка землі з сінокосом, городом та плодовим садом або іншими деревами.
• Тхір — хижий звірок родини куницевих з коштовним пухнастим хутром.
4. Словниковий диктант. Записати та пояснити правопис слів.
Будь-який, могла б,саморобний, незвичний, у середині, домо-
робний, не мати, не ходити, жінка-самоук, негоди, Київська
область, село Богданівка.

5. Продовжити речення.
1. У своїх картинах вона ніби знаходить … , що вирували в Україні …
2. Вона відрізнялась від свого сільського оточення, була … , ніколи не мала своєї… ; прожила «чужою» усім звичним для людської долі радощам та негодам, бо мала …
Картини справляють незвичне враження — у них є …
6. Питання до тексту.

• Де народилася Катерина Білокур?
• Назвіть роки життя художниці.
• Як навчалася малювати майбутня художниця?
• Що відрізняло К. Білокур від її оточення?
• Яке враження справляють картини видатної художниці?
• Які картини Катерини Білокур вам відомі?
7. За складеним планом переказати текст.

 

Текст 4. Українська художниця Катерина Білокур

Сто років тому в селі Богданівна на київській землі народилась дівчина, про яку великий Пабло Пікассо скаже: Це геніальна українська жінка. Якби у Франції була така, ми б примусили весь світ говорити про неї.

Ми, на жаль, не знаємо, що спонукало до малювання дівчину із маленького села Богданівна, від якого, за її словами, до Яготина як до Марсу. Малювати розпочала ще в дитинстві. Перший свій справжній олівець вона випросила у брата, який уже ходив до школи. І таємно, щоб не дай Бог не побачили батьки, розмальовувала його шкільний зошит.

Але одного разу її захоплення малюванням все-таки помітили. Брату в школі дали завдання намалювати коня. А чи вийде у мене, задумалась Катруся. Вона взяла зошит брата і весь помалювала її коні паслися, неслись галопом, були запряжені. Дівчина сміялась і плакала: Господи, як гарно мені вдається! Таку красу потрібно показати всім, вирішила Катря і, нажувавши хлібного мякишу, розвісила по хаті свої картини.

Батько, коли побачив, дуже сварився і строго настрого заборонив брати зошит брата. І справа навіть не в тому, що зошити для селянина дорого коштували, а батьки стали помічати, якою предивною, на їхній погляд, стала дочка. Накарав же нас Господь! За що нам, бідним, така кара небесна? жалілись вони сусідам. Ти б, Катре, краще вишивала, сварили вони її, а то сидиш, чортів малюєш.

За тяжкою домашньою роботою зовсім не лишалось часу в Катерини для улюбленої справи. Вона намагалась віднайти хоч декілька хвилин у вихідні та святкові дні, що у селян вважалось гріхом, бо потрібно було йти до церкви, відпочивати, а вона малювала, ховаючись від людей.

Чудакуватою дівчиною називали Катрусю в Богданівці. Але одного разу в село приїхала сімя вчителів. Вони-то і показали Катрі справжні пензлики і фарби. У них вона вперше побачила і великий альбом репродукцій картин із Третьяковської галереї. Учителі показали їй Шевченкового Кобзаря. Ніби мені хтось дання дав, ніби опоїв мене, так запав він мені в душу, писала художниця.

Після того як познайомилася з Кобзарем, Катерина Василівна назвала Тараса Шевченка своїм батьком і остаточно вирішила стати художником. Але вчителі незабаром поїхали з села, і Катерина знову ж таки залишилась сам на сам з людською ворожістю.

Почула якось Катерина, що в Миргороді є технікум, де вчать на художників, зібрала свої малюнки і поїхала туди. Але на перше ж питання приймальної комісії: У вас є освіта? Катрі нічого було відповісти.

Тільки у тридцять років у Катерини Василівни зявилась можливість малювати справжніми художніми фарбами, і до цього часу відносяться її ранні роботи. Малювала Катря Білокур, підписувала вона свої ранні замальовки. Але, боячись батьківського гніву, нікому їх не показувала, нікого не пускала в кімнату, де малювала (З газети).

Текст 5. Катерина Білокур. «Рідне поле»

Усеньке літо малювала Катерина картину «Рідне поле». А літечко 1949 року було рівне й тепле: у городці перед вікнами не цвіли — буяли пишні квіти! Не маючи сама надто міцного здоров'я, Катерина Білокур особливо ревно любила усе здорове, прекрасне, досконале. З діда-прадіда селянка, вона не переставала дивуватися незбагненній силі землі, скропленій дощем і зігрітій сонцем: з малесенького зернятка, вкинутого у пухку ріллю, виростає отака краса! Десь беруться з води, землі й світла найтонші переливи червоного, жовтого, вишневого, рожевого, блакитного!

На свої запитання не знаходила відповіді ні в агронома, який, здавалося, знає все про зелений світ, ні в шкільному підручнику ботаніки.

Де знаходить природа такі розмаїті барви, що їх не від­творити точно жодною фарбою, жодним пензлем! Ой, як хотілося жінці бодай хоч трохи передати цю красу на па­пір! На її малюнках квіти вражали своїми дивовижними формами, багатством барв.

Війна, пережите лихо зробили скромну хворобливу жін­ку певною мірою філософом: зло, руїна, смерть змусили її по-новому глянуть на світ, на прекрасне. У двох картинах, що мають одну й ту саму назву «Цар-колос», художниця прославляє не тільки красу, а й доцільність у природі. Гірлянди живих квітів оповили безцінний дар землі, основу життя — колос. У першому варіанті картини, на­писаному в 1944 році, три колоски зображено з різними овочами. Щедрість землі тут трактується узагальнено. А через три роки з'являється нова композиція. На ній уже відсутні овочі, фрукти. Самі лише налиті стиглим зерном колоски жита, пшениці, ячменю й вівса на червоному тлі. До них тягнуться троянди й півонії, бузок і безсмертники, хризантеми і кручені паничі — квіти різних пір року. Їм усміхається золотий соняшник, привітно вітає тужавими листочками калина.

Так образно передала художниця вдячність і глибоку шану людей і всього сущого на землі його величності Хлібові! Досі картини Катерини Білокур вражали розкішним царством флори. Починаючи з «Цар-колоса», — ще й фі­лософською заглибленістю, символічними образами.

Понівечена бомбами й снарядами земля заліковувала рани, вкривалася смарагдовими килимами хлібів, щедро дарувала людей за їхні турботи і ласку. «Як тебе прослави­ти, рідна земле? — не раз думала художниця. — Не одною квіткою змалювати, не одним кущем чи деревом, а всю тебе показати — широку, прекрасну й родючу?» Ніхто ніколи не вчив її, що існують такі поняття у мистецтві, як уза­гальнення, композиція, перспектива. Вона й гадки не мала про епічний пейзаж, про те, як у конкретному краєвиді передати всю велич землі. Художниця завжди малювала обмежені у просторі куточки города, квітника, саду.

А так хотілося змалювати всю Україну, всю землю! Вона не вірила в те, що зможе колись це зробити... Якби вчила­ся на художницю, закінчила інститут або хоча б художню школу чи училище, то, може б, і змогла. Коли виходила на край села й озирала рівнину, ще більше тужила: як такий простір умістити в маленькому прямокутнику полотна?

Тим часом малювала своє улюблене суцвіття — весняні, літні й осінні квіти в одному нероздільному вінку.

Вона могла працювати над однією квіткою так довго, поки та не одцвітала. День за днем, пелюсточку за пе­люсточкою вимальовувала шість червоних жоржин біля плетеного тину. Вона вирізнила їх з-поміж інших квітів, наблизила до глядача.

Ще коли змальовувала весняні квіти, залишила для жоржин осібне місце — у правій частині картини, нижче від троянд. Бо жоржини найкращі наприкінці літа і на початку осені. Працюючи над картиною, художниця до­глядала один кущ жоржин, чекаючи, поки розпустяться всі квіти. Як почала малювати жоржини, то троянди й інші квіти вже опали, але на її картині вони милували зір своєю первозданною красою.   (За Д. Степовиком)  546 слів. 

Текст 6. Катерина Білокур

Катерина Білокур — видатна постать у нашій культурі. Вона зачару­вала своїми полотнами мільйони людей. Народилася вона 7 грудня 1900 року в с. Богданівна Пирятинського району на Полтавщині. У школі не вчилася, але читала багато, беручи книжки в сільських учителів, які допомогли їй розширити кругозір, ввійти у світ мистецтва, долаючи забо­рону батьків малювати, бо ж треба було обробляти город, вести господарство. Зреклась сімейного щастя, лишившись самотньою, право малю­вати виборювала, будучи готовою навіть утопитись за нього.

Дорослою дівчиною вона почула по радіо в сусідньому селі голос співачки Оксани Петрусенко і, вражена, послала їй малюнок - відповідь на почуту пісню «Чи я в лузі не калина була?», зроблений на аркуші з учнівського зошита.

Намальовані кетяги червоної калини сказали Оксані Андріївні про великий талант його авторки. І артистка зробила все, щоб долею Катери­ни Білокур зацікавились люди, пов’язані з живописом. Від селянської хати пішла по світу чутка про творчість народної художниці. Спершу її картини побачила Полтава, потім Київ, Москва, Париж.

Полотна Катерини Білокур — величальні пісні природі, людині та її діянням. «Сніданок», «Польові квіти», «Квіти і берізоньки ввечері», «Цар-колос» — ці полотна вражають самобутністю, поетичністю, гармонією кольорів, національним колоритом. (За М. Головащенком, 180 слів)

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 36 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar