Того дня осінь була з нами не дуже привітною. Проте лісової прогулянки відміняти не хотілось. Ідемо, а небо вгорі ось-ось заплаче. Дощу не боїмося, бо знайшли захист під склепінням розлогого ліщинового гілля. Ще й горіхи надибали. Ось уже повнісінький пакетик у наших руках.

Рушаємо далі. Раптом чуємо метушню позад себе. Виявляється, нас переслідують. І хто ж? Вогнисті, швидкі, невловимі господарки лісу. Відгадали? Правильно. Білки. І не дивно. Ми, як виявилося, залишали за собою слід – горіховий. На лихо, наш пакунок продерся, і дари осені ми потроху повертали лісові. Того тільки й чекали рудохвості. Ні, вони не збиралися демонструвати нам свої граційні, легкі, наче політ, стрибки, чари пухнастих феєричних хвостиків, грайливі рухи, вміння бавитися в хованки. Видовище було зовсім інше.

Читати далі...