Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Любити — і в розлуці
10.12.2020, 00:34
загрузка...

Та й нехай плаче, та нехай плаче,

Та нехай собі тужить, а молоденький

Та й новобранець три роки послужить...

На вершині Беєвої гори Тимко й Орися зупинилися і, якось не змовляючись, повернулися обличчям до села, що розкину­лося біля їхніх ніг, покрите світло-сизим серпанком. Довго дивилися вниз, не проронивши ні слова. Там пройшло їхнє дитинство, там жили їхні батьки й діди, там народилася їхня любов, там спіткала їх розлука. Тут, на вершині гори, під ясним небом, на зелених роздоллях пахучого стену, біля рідного поро­га — хто ж знає і хто передбачить, — може, із цією розлукою вми­рає і їхня любов?

— Тимку, я тебе любитиму, з усіх доріг виглядатиму, — тихо проговорила Орися, ніжно беручи його загорілу руку, на долоні якої, як заклепки на плугові, виблискували мозолі. — Буду день і ніч долю просити, щоб ти живим зостався. А не дай Боже що станеться — і моє життя пропаще, більше у світі я вже нікого не полюблю.

На знак удячності він обняв її за плечі й поцілував. Проте див­не і якесь несподіване почуття, що народилося в його душі, охо­пило хлопця. Він відчував, що від оцієї хвилини, на цьому само­му місці Орися вже стала для нього чужою. Вони розлучають­ся, і дівчина буде жити якимось своїм, не відомим для нього життям, а він — своїм, і що на відстані вони навряд чи зможуть перемовлятися серцями так, якби були разом. І хто знає, чи зро­зуміють вони одне одного, відділені безмежними просторами долі, чи залишиться між ними те почуття, що згасне, зникне з часом, з війною, горем і нещастям. Орися була для нього чужою тому, що залишалася тут, у рідному селі, а він ішов хтозна-куди, де кожну хвилину його могли вбити.

Це почуття охолодило Тимка, і він прощався з Орисею швидко й коротко. Але перед тим, як вони мали розійтися, дів­чина подарувала йому згорнуту вишиту хустинку.

—  Що це? — запитав Тимко, промацуючи щось м’яке, що пружинило під пальцями.

— То я тобі пасмо волосся відрізала, щоб ти не забув мене, — вона опустила очі, і на її віях затремтіли світлі крапельки.

І ця напівдитяча витівка так схвилювала Тимка, що він довго не міг відірвати від грудей Орисю, і почуття відчуже­ності хтозна-де й поділося. Він усе міцніше й міцніше стиску­вав руками її вузенькі плечі й жадібно вдихав запах її волосся, щоб пронести всіма тими дорогами, якими йому доведеться пройти.

 

373 слова  

За Г. Тютюнником

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 93 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar