Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Мамині приказки
16.09.2020, 23:47
загрузка...

Я насмикав ключкою соломи, ухопив обіруч і несу до хати. А солома сиплеться, сиплеться...
Мати стоїть у сінях, хитає головою:
— Ач який помічник! Усе збери. Усе — до соломинки.
Бігаю стежкою, збираю ті купки і несу до хати. А воно знову сиплеться, уже не купками, а жменьками. Пальці померзли. А я все бігаю й підбираю.
— Бачиш,— каже мати, за дурною головою і ногам нема спокою.
Мені аж гаряче стало. І разом з тим охопив мене безмірний подив. Не міг я збагнути, у чому суть мого здивування. Тепер сказав 

би, що вразили мене житейська мудрість і саме звучання того речення.
— Це що? Віршик?
— Ні, — відповіла мати, — це приказка. Так люди кажуть на
декого...
— Приказка? А ще є такі приказки?
— Аякже! Хіба ти не чув? — Мати, жартуючи, посипала на мене приказки. Такі дотепні, колючі. І всі віршиком.
Говорили про дядька Данила, що йому так ведеться: коли скоком, а коли й боком.
А про тітку Катерину казали шанобливо: хоч у латаному, та не в хватаному.
На Демидові побрехеньки — інша приказка: на вербі груші, на осиці кислиці.
Порожньому обіцяльникові Миколі Лисому у вічі говорили: де слова масні, там діла пісні. А наша сусідка додала: обіцяє, обіцяє, а з кишені не виймає.
Дивувало мене, що на кожен випадок була якась доречна й дотепна примовка.
Якось їхали хлопчаки верхи до річки. Коней купати. Сусідка гукнула вслід:
— Держіться за гриву, бо за хвіст не вдержитесь...
Уже не віршиком, а влучно ж як!
Прибіг сусідський Андрійко, плаче, жаліється своїй бабусі, що Петрик дражнив його, та ще й за вухо скубнув.
— А ти не піддавайся,— сказала бабуся.— На похиле дерево й кози скачуть.
Біжу додому, питаю:
— Мамо, а це теж приказки? Без віршика?
— Звичайно, приказки, прислів’я, приповідки, примовки...
Світ мені збагатів, став незрівнянно цікавіший. Диво дивне! Приказки-прислів’я змальовували людей (С. Журахович).

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 257 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar