Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

На кладовищі чужої любові
20.10.2015, 19:40
загрузка...

 Текст художнього стилю для докладного переказу із творчим завданням  (усно і письмово)

 

Двері відчинив Сергій. Вимушено вклонився.

- Познайомся, - сказав йому Костюк. – Це – Валентина Миколаївна.

- Сергій.

Руки він не подав.

Роздягнувшись, Костюк із супутницею зайшли до великої кімнати, в якій були вчора і в якій він запропонував їй стати його дружиною. Валя сьогодні не впізнала приміщення. Всюди на стінах і книжкових шафах були розвішані фотографії дружини Костюка, повитягувані сином Сергієм із сімейних архівів. На письмовому бюро стояв розгорнутий альбом із фотографіями.

Костюк повільно обвів кімнату очима. Двадцять років його подружнього життя було на фотопапері. Ось вони, перші незабутні миттєвості щастя. Ось її портрет, який він дуже любив: вони були тоді на Десні, Сергійкові минав другий рік. Ось фото, зроблене в п’яту річницю шлюбу: він саме захистив дисертацію. Фото з Ялти та Москви. Взимку в Ботанічному саду – поруч із нею Сергій на санках. Вона сміється, щось кричить в об’єктив. Останнє фото – хвора, схудла жінка. А він, лікар, не вберіг…

Костюк глянув на Сергія. Той скоса глянув на батька, відвернувся. У передпокої задзвонили, і син пішов відчиняти двері. Валя дивилася на фотографії. Вона вперше побачила молодого Костюка. Він був чужий. Незнайома жінка поруч із ним. Єдине, що розуміла, - це свою разючу несхожість із цією особою. Чужий хлопчина, що дивився спідлоба. Все чуже, особливо ця, колишня. Але не можна себе зіставляти з нею. З мертвими не сперечаються, вони завжди мають рацію.

До кімнати увійшла Люда, Сергієва дівчина. Вона уважно подивилася на стіни у фотографіях, потім на Валентину.

Сідайте до столу, сказав чужим, дерев’яним голосом Костюк. – Повечеряємо.

Він дістав із холодильника шампанське, але погляд Валі спинився на вазі з квітами. Звичайна біла фаянсова ваза. На ній фотоспособом був видрукуваний портрет дружини Костюка… «Я на кладовищі, - подумала Валя. – На кладовищі чужої любові, спогадів. Досить із мене».

- Я піду, - сказала вона. – Мені ще треба в редакцію. Звелася, вийшла до передпокою. Костюк мовчки вийшов за нею, але Валя відмовилась від супроводу. «Тільки б не заплакати», - подумала.

Машина і швидкість були зараз єдиним її порятунком. Вискочити на порожнє шосе, поки не зовсім стемніло. Обабіч дороги – сіра смуга лісу. Захід сонця червоним листом липне до вітрового скла. Швидкість і повна самотність – те, що їй зараз було найпотрібніше.

За Ю. Щербаком

Як ви оцінюєте поведінку та внутрішній стан сина і батька? Чи доречно Валі в цій історії боротися за свої почуття? Відповідь прокоментуйте.

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав: | Теги: текст переказу, переказ, докладний переказ, художнього стилю
Переглядів: 1793 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 2.8/5
Всього коментарів: 0
avatar