Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Найбільша святість
08.09.2014, 22:40
загрузка...

Текст

Немає в людини нічого милішого над Батьківщину, над свою рідну землю! Де хто народився, де провів безтурботні дитячі роки, до тієї землі прив'язується він усією душею своєю на ціле життя. А хто змушений буває відірватися від Батьківщини, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужині, просять покласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі зі святої Батьківщини.

Рідний народ наш має свою землю. Цю землю ми зобов'язані любити всією душею й берегти її всіма силами. Бо ж рідна земля - це те найкраще й наймиліше, що тільки має окрема людина чи окремий народ. Щастя народу, його добре життя й розвиток - тільки на рідній землі. Вона ніколи не забувається, а туга за нею все збільшується, коли нас доля заносить далеко й надовго від неї. Рідна земля - це матінка рідна, що вміє потішити й приголубити нас. От чому ми свою Україну звемо ненькою й любимо понад усе!

Ніколи не забуваймо свого рідного, українського. Де б ми не перебували - чи то вдома, чи на чужині, - мусимо скрізь свято зберігати все рідне, зобов'язані не цуратися нічого свого. Найперше виховання - то в сім'ї. Ось тільки так, належно виховуючи дитину в родині й навчаючи її від малечку своєї віри, своїх звичаїв і своєї мови, можна виховати українську дитину, щоб вона стала правдивим сином чи донькою українського народу, щоб вона стала повновартісною людиною. А вже до того, що дитина одержить у родині, дадуть свого і школа, і церква. Але найперше виховання завжди буде те, чого навчиться дитина в сім'ї своїй. Що одержить удома, те й понесе із собою на все життя.

Пам'ятаймо, що кожен, хто пристає до чужого, своїм там ніколи не стане і щасливим у чужому ніколи не буде.

Кожна українська родина має бути сповнена великої відповідальності за виховання своїх дітей. Має віддати всі свої сили на те, щоб зробити нашу молодь українцями! Національна прикраса оселі має велике й основне значення у вихованні всієї родини, а особливо дітей, молоді взагалі. Це обов'язок усіх батьків, а найперше - кожної матері. Мусимо завжди дбати, щоб дім наш оздобою виглядав по-українському. Українські вишивки нехай прикрашають усе, як було в нас у рідному краї: наш одяг, постіль, подушки, столову білизну тощо. Вони овівають душу родини теплом і спокоєм. А спокій — то правдиве щастя. Розумна й свідома мати, яка пильнує за всім цим, скоро бачить наслідки такого національного утримання дому - родина її міцна, а діти свідомі свого. А це -найбільше щастя для кожного батька чи матері.

Обов'язок кожної матері - по-українськи проводити в своєму домі свята - Різдво, Великдень та інші. І нічого не забути зі свого національного, щоб свято справді заговорило порідному теплом до всієї родини, а особливо до молоді.

Переказ

Немає в нас нічого милішого за рідну Батьківщину, за рідний край. Там, де людина народилася, де пройшли її щасливі дитячі роки, до тієї землі прив’язується вона усім серцем, усією душею на ціле життя. А той, кого доля змусила покинути Батьківщину, завжди мріє про неї, як про найбільшу святість. Помираючи на чужині, багато людей просять покласти їм у труну хоча б грудочку рідної землі зі святої Батьківщини.

Наш народ живе на своїй землі. І цю землю ми маємо любити всією душею, усім серцем, берегти її всіма силами. Адже рідний край — це те найкраще й наймиліше, що є в окремої людини чи народу. Батьківський край ніколи не забувається, а якщо доля заносить нас далеко й надовго, наша туга за ним збільшується.

Рідна земля — наша матінка, що вміє потішити й приголубити кожного з нас. Саме тому ми, український народ, звемо Україну ненькою й любимо понад усе. Тож ніколи не забуваймо свого рідного, українського. І де б ми не були — у ріднім краї

чи на чужині,— скрізь мусимо свято берегти рідне, не цуратися нічого свого.

Найперше виховання ми отримуємо в родині. Тільки належно виховуючи дитину в сім’ї, навчаючи її змалечку батьківської віри, мови, рідних звичаїв, можна виховати українську дитину, щоб вона зросла правдивим сином чи донькою свого народу

і стала доброю, відданою своїй Батьківщині людиною. А до того доброго, що отримає дитина в родині, згодом додадуть і школа, і церква. Але найголовніше виховання буде завжди те, яке отримає дитина в сім’ї. Що одержить удома, те й понесе із собою у життя.

Будемо пам’ятати, що кожен, хто знехтує рідним і пристане до чужого, ніколи щасливим в чужому не буде й сам залишиться чужинцем.

Кожна українська родина має бути відповідальною за виховання своїх дітей. Вона має віддати всі сили, щоб виростити молоде покоління справжніми українцями.

Національна прикраса української оселі має неабияке значення у вихованні дітей та молоді. Дбати про її наявність — святий обов’язок усіх батьків і найперше — кожної матері. Ми мусимо зажди дбати про те, щоб наш дім виглядав по‑українському. Українські вишивки нехай прикрашають побут, як це велося в нашому краї споконвіку: одяг, столову білизну, постіль, подушки тощо. Вони сповнюють душу родини теплом, затишком і спокоєм. А спокій — то правдиве щастя. Мати, яка опікується всім цим, неодмінно помітить наслідки такого національного оздоблення оселі — родина її дружна, міцна, а діти свідомі свого, українського. А це — найбільше щастя для кожного батька й матері.

Обов’язок матері — по‑українськи відзначати в своєму домі свята Різдва, Великодня та інші. Не забути нічого з національного, щоб свято насправді відгукнулось по‑рідному теплом до всієї родини, а особливо до молоді.

 

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав: | Теги: ТВІР, переказ, Найбільша святість
Переглядів: 15325 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 2.7/25
Всього коментарів: 0
avatar