Невід’ємною складовою частиною матеріальної культури є на­родні ремесла. Вони розвивались у двох формах: як домашні ре­месла і як організовані промисли, пов’язані з товарним виготов­ленням виробів на ринок при застосуванні ручної праці.

Еволюція народних ремесел на Харківщині має вікову історію.  Природні багатства, вигідні географічне і торговельне положен­ня Харківщини сприяли розвиткові ремесел. Перша половина XVII ст. характеризується розквітом міських ремісничих цехів. Виготовлення виробів на продаж стає основним заняттям окре­мих ремісників. Ткачі виробляли полотно, сукно, коци (килими), чинбарі вичиняли шкіри для виробництва взуття, кожухів, упря­жі; кравці шили свитки, кожухи, робили сідла та упряж тощо.

Серед ремісників особливо славились харківські коцарі. Вони самі пряли вовну, власним способом виготовляли мінеральні та рослинні фарби для пряжі й майстерно ткали гарні й добротні коци­килими.

Харківські ковалі були широко відомі як постачальники на ринок найкращих лемешів та чересел для плугів. Харківські ри­марі, або кожевники, зі шкірами, які йшли на черевики, чоботи, ремені, сідла та ін., роз’їжджали по всіх слобідських ярмарках.

До речі, вичинка шкіри і виготовлення з неї побутових ви­робів — одне з найдавніших занять українців. Досить високого розвитку техніка і технологія обробки шкір тварин досягла ще в давньоруський період.

Народні майстри практично не визнавали відходів, з них на­роджувалися лоскутні килими, глиняні іграшки.

Ремесла в старовину були у великій пошані. Сучасний гетьма­нові Мазепі чернець Климентій написав багато віршів, вихваля­ючи ремісників різних галузей українського майстерства того часу.

У другій половині XVII ст. Харківщина стає одним із центрів художнього життя Лівобережжя. Створюються художні цехи (ювелірні, гончарні, столярні та ін.). Складається система цехово­го навчання: майстер передає технологічні навички ручної праці підмайстрам. Витвори ремісників минулих століть доносять до нас художні образи, які стверджують, що їх майстерність досягла високого рівня.

(66 сл.) (З навчального посібника «Рідний край»)
3. Завдання учням.
— З’ясуйте значення слів промисел, коцар, кравець, римар.
— Зробіть стилістичний аналіз тексту.
4. усне переказування тексту учнями.
5. Творча робота.
Напишіть відгук на переказ свого товариша. Зверніть увагу на розкриття теми й основної думки, послідовність викладу ма­теріалу, дотримання особливостей наукового стилю мовлення, мовне оформлення.

— Прослухайте текст.
— До якого стилю він належить?
— Які лексичні, морфологічні та синтаксичні особливості
цього стилю ви можете відзначити?
— Яка тема висловлювання?
— Дайте тексту заголовок.
В українців, як і в інших народів, здавна розвивалися занят­тя, зв’язані здебільшого із землеробством і тваринництвом. Їх виникнення було зумовлене насамперед потребою забезпечити власне господарство кожного селянського двору необхідними виробами. З розвитком соціально­економічних відносин на селі, торгівлі йпромисловості дедалі більше виробів сільських реміс­ників надходило на ринок, у тому числі й за межі України. Ремеслами й промислами, звичайно, займалися і городяни.  Відомо ж, що міста здавна були центрами ремісничого виробництва.
Ремесла і промисли українців своїм корінням сягають часів Київської Русі. До XVI–XVII ст. українське ремісниче виробництво досягло високого рівня розвитку і набуло значної спеціаліза­ції. На той час уже налічувалося понад 70 ремісничих спеціаль­ностей. Наприкінці XV — на початку XVI ст. ремісники почали об’єднуватись у цехи (цехове ремесло).
(За В.Горленко)

Бесіда.
— Що ви знаєте про розвиток ремесел на території, де ви мешкаєте?
— У якій літературі можна знайти відомості про розвиток матеріальної культури рідного краю?
— Чи можна створити висловлювання про ремесла у худож­ньому і науковому стилях? Що у цих текстах буде спільним, а що відмінним?
Сьогодні на уроці ми знайдемо відповіді на всі ці питання.
III. Опрацювання нового матеріалу
1. робота над текстами.
Зіставте два тексти і виконайте їх стилістичний розбір.
Текст 1
Тісно пов’язане з виробництвом заліза українське ковальство, в основному воно сформувалося уже в давньоруський період XI–XII ст. У XIX ст. в кожному населеному пункті працювала кузня, обладнана ковальською піччю з горном, міхами, кувадлом, то­чилом, коритом із водою для охолодження виробів. За допомо­гою молотків, обценьок, рубил ковалі виготовляли різноманітну зброю, знаряддя праці, предмети домашнього призначення.
(З кн. «Українознавство»)
Текст 2
Шумно дихає горн, де горить деревне вугілля, спалахуючи прозорим гарячим полум’ям. У повітрі завис смоляний дух.
Уловивши кольором сталі потрібну мить, коваль кліщами ви­хоплює з горна шмат металу, вправно кладе його на кувадло. Б’є молотком, показуючи підручним, куди бити. Кремезні молотобій­ці слухняно б’ють важенними молотками. «Дон­н…» — дзвенить молоток. «Дах­х. Дах­х…» — відповідають йому молоти.
(За О.Гостромисловим)
Схема стилістичного розбору тексту
1. Основна функція, завдання мовлення. Чи є додаткова функція?

. Сфера вживання, жанр.
. Монолог чи діалог?
. Із художнього твору взято уривок чи ні?
5. Мовна специфіка: лексика, фразеологія, граматика.
6. Висновок: визначення стилю тексту.
2. Прослуховування тексту для усного переказу.