Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Несподівана зустріч
14.05.2014, 15:59
загрузка...

текст

У природі ще взимку народжується, поволі утверджується й живе передчуття майбутньої весни. Сонце, прибуваючи в середині лютого з кожним днем усе більше й більше, уже го­тується до повернення птахів. Воно будить або й збудило вже десь далеко у світових мандрах їхню свідомість солодким пе­редчуттям польоту на рідну землю, яка є для них єдиною до­рогою, бо лише тут вони співають весільних пісень і лише тут виводять потомство…

Прелюдія весни вичарувала збудливу й гостру красу загад­кової природи, що всміхалася таємницями.

А ця зустріч на вулиці – наче також усміх таємниці.

На довгих ніжках-галузинках ішов назустріч великий птах. Я впізнав у ньому лелеку, званого ще гайстром чи бузьком. Тільки чому цей гайстер записався в пішоходи замість того, щоб міряти крильми небесні простори? І чому йде по втоптано­му сніжку так, як міг би йти навесні по шовковій луговій траві?

Тигристе кошеня випірнуло зі щілини в паркані, примру­жилося, згорнулося пухнастим клубком, і лелека, проходячи мимо, легенько луснув дзьобом його по тім’ю. Кошеня вско­чило назад у щілину в паркані, а лелека незворушно ступав уперед.

Біля колодязя, де сріблилася намерзлою кригою вода, ле­лека спинився. Стрельнув довгою шиєю в один та в другий бік, тоненько клацнув дзьобом. І глянув на вершок клена так, наче хотів дістати щиглика, що метушився на гіллі. Чорно-біло-червоно-жовтий щиглик не звернув ніякісінької уваги на лелеку, і тоді великий птах, наче образившись, знову клацнув дзьобом.

І вже також не звертав увагу на товстодзьобого щиглика, тягнувся поглядом у вечірні небеса. Може, йому вже причу­вався в сизій висоті поклик лелечий. Але ще не час поверта­тися лелекам додому, ще не пора озиватися в небесах. Треба чекати принаймні до кінця березня, а коли весна припізнить­ся, то й довше, лише тоді повернуться побратими додому. Може, тоді повернеться з вирію й лелечиха, на яку він також очікує, зоставшись на зимівлю в селі.

Тужливо подивившись у небо, лелека від криниці поверта­ється назад у бічну вуличку, з якої вийшов. І я бачу тепер, що праве крило в нього раз і вдруге відвисло до самої землі, чер­кнувши чорним пером по снігу. Лелека глухо зашипів, наче розгнівався, підтягнув одвисле крило вгору, приклав до дов­гого тулуба, та скоро воно знову безсило відвисло й знову чер­кнуло чорним пером по білому снігу.

Отже, переламав крило, а тому й не зумів одлетіти до ви­рію наприкінці серпня, зостався на догляд дітей чи дорослих у людському гнізді. Ти ж бач, як призвичаївся до безкрилого свого побуту і як призвичаїлись усі до земного лелеки. Та все ж так і жде на весну, чує її прихід заздалегідь, наслухає піс­ню побратимів у небесах, де ще не скоро їй, скромній і про­стій, появитися…

Лелека поволі, але впевненою ходою йде по вуличці, скоро й зникає у Відчиненій хвіртці якоїсь садиби, а я не можу по­збутися гострого відчуття, що спектр пташиних емоцій близь­кий до людських.

 

(450 слів)
За Є. Гуцалом

переказ

Передчуття майбутньої весни народжується ще взимку, поволі утверджується й живе. Сонце, яке з середині лютого з кожним днем світить дедалі більше, уже готується до повернення птахів.

Воно пробуджує пташину свідомість солодким передчуттям перельоту на рідну землю. Лише на цій землі вони співають весільних пісень, лише на ній виводять пташенят... Це для них єдина дорога.Передчуття весни будило загадкову красу і таємничу природи, що посміхалася.

Посміхом природи була і ця зустріч на вулиці.Мені назустріч на довгих ніжках‑галузинках крокував великий птахому я впізнав лелеку, котрого ще називають гайстром або бузьком. Чому ж цей гайстер зробився пішоходом, переставши міряти крильми небесні простори? Чому він іде сніговою стежкою так само, як ступав би весняною луговою травичкою?

Зі щілини в паркані вистрибнуло тигристе кошенятко, примружилося і згорнулося пухнастим клубком. Проходячи повз нього, лелека легенько дзьобнув його по тім’ю. Кошеня злякано забралося назад крізь щілину в паркані, а лелека незворушно крокував уперед.

Спинився лелека біля колодязя зі сріблястою кригою води. Повів довгою шиєю в один бік, у другий, клацнув дзьобом. Потім подивився на щиглика, що метушився на кленовому на гіллі. Подивився так, наче хотів його дістати. Проте яскравий щиглик не звернув на лелеку жодної уваги. Великий лелека ж, наче образившись, знову клацнув дзьобом і позбавив уваги маленького щиглика. Птах спрямував погляд у вечірнє небо. Йому ніби почувся в вишині лелечий поклик. Та лелекам ще рано вертати додому, ще нема кому озиватися в небі. Брати повернуться додому аж наприкінці березня, а якщо весна запізниться, то й пізніше. Може, з ними повернеться з вирію й лелечиха, на яку з нетерпінням очікує?

Із сумом надивившись на небо, іде лелека від колодязя назад у вуличку, з якої вийшов. Тепер я бачу, що праве крило в нього відвисло до самої землі й креслить чорним пером по снігу. Від цього лелека час від часу шипить, наче гнівається, підтягує одвисле крило, та воно знову безсило спадає.

Тож він через це переламане крило не зміг одлетіти у вирій і зостався на зимівлю в селі. І призвичаївся лелека до безкрилого побуту, і призвичаїлось усе до земного лелеки. Та чекає ж він на весну , відчуває її заздалегідь, дослухається до пісні побратимів у небі, хоч і не скоро вона почується.

Лелека неквапливо, але впевнено йде вулицею і згодом зникає у відчиненій хвіртці якоїсь садиби, а я гостро відчуваю, що пташині емоції так схожі на наші, людські.

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав: | Теги: твір несподівана зустріч, переказ, несподівана зустріч
Переглядів: 4426 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar