Ніби нічого не сталося

Художній текст розповідного характеру з елементами опису природи для вибіркового переказу.  6 клас

Прокидаюся серед ночі у незрозумілій тривозі. Що сталося? Телефон дзвонить уперто і наповнює тривогою дім. Може, нещастя, потоп, землетрус? Встати й крикнути телефонові в горло сердито: хто дзвонить?

Але я не встаю. Чую у моїй хаті якісь тривожні шуми, щось ходить по ній, шелестить папером, деренчить шибками. Тоді я здогадуюсь: буря! Це вона так розхитує море і скелі. Зрушила острів, понесла по хвилях, а сама скаженіє й кричить у телефон.

Вранці біжу до вікна й відчиняю. Бачу, що ми таки пливемо. Море поблискує злою блакиттю, запінилося й кипить. А вітер надув сосни на вершках скель і мчить острів на тих чорних вітрилах, як корабель.

Одягаюсь. Виходжу. Нема чим дихнути. Вітер заганяє дихання назад у груди. Взяв дерева за чуб і гне до землі. Сам стогне, і стогнуть дерева. Гойдається земля під ногами, як палуба корабля. Щоб не впасти, хапаюся за стіни. Бачу рачкуючих «пасажирів».

-      Buon giorno! – кричу.

Не чують. Вітер зірвав мої привітання і кинув у море. І несуться вони у збитій піні і сяють на сонці. Може, й мене привітали, тільки вітер так само стер усмішку з їхніх уст і жбурнув у море.

А наступного дня наче нічого й не було. Море так невинно голубіє під стінами скель, і сонце так світить ласкаво, що аж каміння сміється. Сонце як капітан: веселе, бадьоре, впевнене у собі.

Дивлюся на небо. Сьогодні воно тихе, синє, глибоке, так щедро спливає униз. Це воно наливає море блакиттю. Хочеться опуститися на каміння і так само пити сонце, так само купати свій зір у небі, як це робить море.

Схилений виноградар копирсається в ситій землі. З-поміж покручених лоз сяють до мене очі: «Добридень, синьйоре!» Ми стрічаємося вперше, але яке це має значення? Він витяг важку кирку з землі і, не встигши розігнути спину, обтерти чоло, ділить зі мною свою радість. Наші очі, як чотири давніх знайомих, у повній згоді і приязні.

Бачу жилаві руки, бронзові обличчя, що кидають мені щире золото привітань. Сміюся до дитяти. Воно золотить сонцем голі коліна, смокче помаранчу й сміється до мене.

Ах, як добре збирати усмішки і віддавати їх другим!

343 слова

За М.Коцюбинським

Buon giorno – італ. – доброго дня.

План

І.

1. Тривожна ніч.

2. Острів, що пливе крізь бурю.

3. Витівки вітру:

а) як на палубі корабля;

б) загублене в морі вітання.

ІІ.

1. Лагідність наступного дня.

2. Небо спливає на землю.

3. Привітний виноградар.

4. З посмішкою до людей.