Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Операція «Дзвін»
03.12.2019, 04:40
загрузка...

Організатор історичного музею в Переяславі-Хмельницькому Михайло Іванович Сікорський разом із науковими працівниками проводив археологічні розкопки біля села Ничипорівки Яготинського району. Роботи зацікавили місцевих жителів, і щодня біля науковця збиралися любителі старовини. У такі хвилини зав’язувалися невимушені розмови про скарби народні, віднайдені і втрачені, до яких ніби й близенько, але непам’ять відгородила їх від нас.

- Істинно так, - підтримав розмову енергійний дідок, що пас недалеко сільську череду. – У нас на цвинтарі висить дзвін, дуже рідкісний. Ще козацький. Покійний дід розказував, що в ньому одного срібла пудів із десять буде. А сьогодні ним ніхто й не поцікавиться.

- Не бачу нічого особливого, - зауважив Михайло Іванович. – Церква для такого діла срібла не шкодувала. Ви кажете, що дзвін козацький. А звідки це відомо? Здається, всі дзвони однакові.

- Ні, не всі. Лиш теперішні. Навіть за Богдана різниці вже не було. Мій дід на цьому знався й оповідав таке. Коли Україну охопили народні повстання і розійшлося по нашій землі козацтво, тоді й заходилися всі якось себе увіковічню вати: почали школи свої будувати, церкви. На всьому ставили особливу печать. На дзвонах виливали рослинний орнамент. Чи то вони так дуже природу любили, чи таку вже душу мали. Хтозна. Але ніяких тобі орлів, мечів чи булав. Звичайнісінький народний розпис.

- Кажете, дзвін той на цвинтарі висить? А як він туди потрапив?

- То була ціла історія. Коли козацьким вольностям прийшов кінець і цар відмінив гетьманство, тоді козаки на добру згадку про себе побудували в Ничипорівці церкву і висадили на її дзвіницю цей дзвін. А коли вороги спалили церкву, люди перенесли його на цвинтар, повісили у капличці. Та тепер у нього голос не той. Капличка не дзвіниця. Але то півбіди. Під час пожежі дзвін упав і тріснув, а майстрів, що уміли б тут зарадити, тепер немає. Отож чекає він свого кінця.

Наступного дня Сікорський відвідав цвинтар і здивувався несподіваному відкриттю. Справді, дзвін був унікальний, хоч розмірами не вражав, був близько метра заввишки. І витончені форми художнього литва, і український орнамент XVII століття свідчили про неабияку майстерність невідомих народних умільців. Лише велика тріщина, що змійкою вилася згори вниз, навівала смуток. Видно було, що швидко ширшає. А причина, певно, не тільки морози та дощі.

Торкнувся дзвона сталевим дротиком, і той забринів камертоном, завібрував якраз на лінії розлому. Інформація була більш ніж вичерпною, тому, не гаючись, Михайло Іванович звернувся до органів місцевої державної влади з проханням передати рідкісну пам’ятку литва XVII століття музейному комплексу Переяслава-Хмельницького. Заперечень не було. Хай бачать люди, які славні майстри були колись.

Тож козацька пам’ятка знайшла належне їй місце. Милуючись нею, відвідувачі музею дякують ничипорівцям за збережену славну річ.

За М. Махінчуком

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 16 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar