Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Переказ Хліб у нашому домі. (Л.Орел)
03.10.2012, 11:23
загрузка...
Із давніх давен хліб у великій пошані в нашого народу.  Подивіться одинадцятитомний "словник української  мови” (к., "Наукова думка”, 1970–1980), і ви побачите як багато значень має слово "хліб”. Шанобливе ставлення до нього підкреслюють і народні прислів’я: "без хліба суха бесіда”, "хліб усьому голова” тощо.
 
Раніше в  україні на щодень пекли житній хліб. Якщо борошна до нового врожаю не вистачало, домішували висівки, товчену картоплю, гарбуз, суху лободу.  Вчиняли його на заквасці, місили у дерев’яній діжі.  Випікання хліба мало свої правила, було, по суті, цілим обрядом.  Порожню діжу, прикриту рушником, ставили на покуті.  Хліб у кожній хаті обов’язково лежав на столі, а біля нього стояла сіль.
 
У неділю і свята з житнього або пшеничного борошна пекли пампушки, пиріжки з сиром, маком, картоплею, капустою, ягодами, із прісного тіста випікали коржі та млинці. 
 
Їжею і окрасою був хліб на різних святах та в обрядах. І тепер жодне весілля не обходиться без кораваю, а до нього випікають ще шишки, калачі, лежні тощо. 
 
Готування та частування весільних гостей короваєм належать до найбільш поетичних дійств народного весілля. Пекти його запрошували жінок, у сім’ях яких була злагода. На корж ("підошву”) наліплювали з тіста шишки, птахів і саджали коровай у піч.
 
А на весіллі в урочистій обстановці староста вирізав верхівку короваю і підносив на тарілці молодим.  дітям дарували шишки.  Оздоблення короваю качечками, голубами, гілочками уособлювало побажання продовження роду, щасливого подружнього життя, достатку і т. ін.
 
Із хлібом ідуть на родини, поминальний обід.
 
У новорічні свята, обов’язково печуть пироги, їх подають колядникам, щедрівникам, несуть разом з кутею родичам. На  волинському  поліссі, як новорічні гостинці дітям, випікають калачики, а на  полтавщині пряники у формі вершників, панянок.
 
Коли дивишся на цих рожевих "коників”, "панянок”, згадуєш і своє дитинство.  У важкі повоєнні роки привозили такі гостинці з базару.  Це було справжнє свято для нас...
 
Для кожної сімейної чи громадської події пряники мали свій малюнок, свій символ. Наприклад, на весілля у селах зіньківського району  полтавської області випікали їх із зображенням сонця, зірок, квітів, дерев.
 
Витиснені дошкою пряники-медяники й нині печуть на весілля, "баранцями” та "кониками” запрошують гостей.
 
В опішні та довколишніх селах пряники нерідко можна бачити у хатах як декоративну прикрасу. На комині, у миснику чи на підвіконні стоять вони розмальовані, привертаючи увагу і викликаючи добру усмішку в кожного, хто зайде до хати.
 
З хлібом на вишитому рушнику ішли навесні оглядати поле, йшли сіяти, жати.  Випікали й балабушки, які годилося давати худобі та класти у засіки з зерном, щоб накликати кра
щий урожай. 9 березня – в день повернення птахів із теплих країв – випікали "сорок”, "жайворонків” і давали їх дітям, які виходили на околицю села кликати весну, вітати її прихід ("закликати”).
 
Із хлібом-сіллю ми нині зустрічаємо і проводжаємо гостей, підносимо його ювілярам.
 
Та хочеться, щоб хоч до свят наша хлібопекарська промисловість виявляла більше творчої ініціативи і випікала до хліба ще й різноманітне печиво за рецептами народної кулінарії.  Його охоче купували б до святкового столу, на гос­ти­нець ді­тям, а на­ші гос­ті – ще й як су­ве­нір із Ук­ра­ї­ни.
Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав: | Теги: Хліб у нашому домі, текст, переказ, текст переказу
Переглядів: 12931 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 2.7/12
Всього коментарів: 0
avatar