Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Помста. Переказ. Текст художнього стилю для стислого переказу із творчим завданням.
30.10.2014, 18:02
загрузка...

 

Поет стояв на самому краю світу, на його останньому прузі, далі – вічна німота, порожнеча, смерть. Перед ним лежало море, холодне, чуже, крига відступила від берега ненадовго, а потім вона знову скує олив’яні води. В долині вився димок: то відпливав за обрій корабель, який привіз його сюди. У велетенському його череві їх помістили п’ять тисяч. До повернення корабля, який прибуде о цій самій порі наступного року, з них залишиться п’ятсот. Один із десяти! Кожен сподівається, що це буде саме він, хоч і знає, який мізерний шанс посилає доля. А на що він може сподіватися? На доброту, милосердя, справедливість? Де вони? столітня крига тепліша за серця тих, хто заслав його сюди.

Поет. Таке має прозвисько серед інших в’язнів. Для варти він номер шість тисяч сімсот сорок шість. Звідки вони взяли, що він поет? Він нікому про це не розповідав; за довге сидіння в камері, за всю дорогу не написав жодного вірша, не прошепотів жодного рядка. Та й чи мін писати? Поезію в ньому вбито, витоптано важкими чобітьми до кореня, виморожено лютими морозами, вистуджено кинджальними вітрами. І поезію, і всі інші думки про світ, про життя. Минуле часом здається йому примарним, несправжнім, неначе з казки. Може, то й справді була казка? А потім хтось фатально помилився, а каратися мусить він. І інші, такі, як він… Думок своїх один одному не звіряли. Навіть тут, серед хвороб, голоду, смерті нишпорили донощики.

Що це за маєво в нього перед очима? Невже почалися галюцинації? Він оглядається, бачить чорну, неначе антрацит, сопку, сизу хмарку над нею; переводить погляд угору. Ні, це не видіння, над ним кружляють чайки. Справдешні чайки, білі, дзьобаті, ширококрилі, ще й кричать так само, як ті, що літали над річкою, біля якої виріс. Чого вони кружляють над ним, розмахують крильми біля самого обличчя і киргичуть, киргичуть? Скільки їх? Одна, дві, три, чотири… вісім. І враз він здогадується, що ці великі чайки майже ручні; хтось годував їх на цьому місці, тепер вони вимагають поживи від нього. А що він може їм дати? Шкода, що з цієї холодної пустелі, де, окрім конвоїрів і в’язнів, немає більше нічого живого, ці білокрилі маєва відринуть кудись за обрій. Поетові здається, якщо він зупинить їх, то, можливо, утримається на цьому світі. Він не марновірний, але така думка стукає в серце.

І він іде до харчоблоку й випрошує в кухаря (пообіцяв допомагати колоти дрова) риб’ячих тельбухів. І чайки рвуть поживу з рук, сідають до ніг, на плечі, ячать голосно та радісно. Вони славлять життя, славлять доброго чоловіка, який їх годує.

Так тривало цілий тиждень. Чайки помічали Поета далеко від берега, мчали йому назустріч і супроводжували до води білим ескортом. Проте наступного понеділка птахи не полетіли його зустрічати. Поет подумав, що вони ширяють десь над морем або ж потомилися й сидять на березі. Ось він підійде до води, крикне по-чаїному – опанував цей звук – і вони з’являться. Однак  черкнула тривога, передчуття, що дуже часто справджуються.

Те, що побачив, було понад тривогу, понад уяву. Чайки лежали на березі, біле пір’я підпливало червоним. Неначе сновида, Поет перерахував їх: одна, дві, три, чотири… вісім. Кому заважали ці білі птахи? Їх убито безжально, глумливо, в помсту тому, чого не можна загнуздати, закинути до темниці, що здатне ширяти високо в небі. На березі валялися гільзи гвинтів очних патронів.

529 слів

За Ю. Мушкетиком

Пруг – край, смуга, лінія.

-Як ви розцінюєте розправу над птахами у зоні позбавлення волі?

-Поясніть, що означає для вас бути «вільним»?

-Наведіть приклад прагнення людини до волі, що залишив пам’ятний слід у вашій душі.

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав: | Теги: із творчим завданням, Помста Переказ, для стислого переказу, текст художнього стилю
Переглядів: 6694 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 2.7/3
Всього коментарів: 0
avatar