Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Пригода на острові
10.05.2014, 13:49
загрузка...

Ми відпочивали на цьому острові третій день. Чекаючи то­вариша, який подався в село закупити продуктів, я оглядав усе довкола.

Згодом побачив, як від берега рушив човен. У ньому сиділо троє засмаглих парубійків.

Скупавшись і перевіривши снасті, я пішов через острівець на протилежний берег. Раптом почув дивний звук. Повернув­шись, побачив у розкуйовдженому гіллі куща собаку. Він ле­жав і здавався повністю безпорадним: лапи безвільно відкину­ті вбік, морда – на зів’ялому листі. Собака не поворухнувся, тільки повільно повів запаленим оком, що виражало біль і тугу. Очевидно, хворий чи поранений. Як же пес опинився на острові? Невже його привезли хлопці, які нещодавно приста­вали до острова на човні? Знайшовши неподалік бляшанку, я набрав води і спробував напоїти тварину. Собака намагався ковтнути рятівну вологу.

- Де ти взяв цього пса? – почувся голос товариша.

І в цю мить собака загарчав, ледве підвівся і встав на чоти­ри лапи. Я не міг повірити своїм очам: невже тварина, яка ледь переводила подих, звелась і навіть силкується захистити мене?

Я розповів про човен, що причалював до берега, яким, ма­буть, і підкинули пса.

Ми оглянули собаку. На боці суцільна рана, шерсть обліз­ла, шкіра подекуди відвисла. Не можна було без душевного болю дивитися на нещасну тварину.

Ми енергійно взялися його лікувати. Спершу промили рану водою, змиваючи налиплий пісок, потім обережно обробили йодом, присипали стрептоцидом і перев’язали моєю сороч­кою.

Довірившись нам, собака стояв сумирно, лише іноді сіпав­ся від болю, щулив тремтячі вуха, мружив очі.

Я відчував, як у ці хвилини сповнююсь співчуттям, співпе­реживанням, – дарма що ми лікували тварину, а не людину.

Ми спорудили з листя курінь і сховали собаку від пекучого літнього сонця, пригадали цікаві мисливські пригоди, уявля­ли, як восени підемо з ним на полювання.

Раптом почулося хрипкувате пострілювання мотора. Зо­всім неподалік до берега пристав човен, який я одразу впі­знав. Із нього вийшла дівчина.

-   Альбатрос! – озвалася вона.

Собака, що досі непорушно сидів коло намету, моторно звівся і з хворобливою грацією пораненої тварини побіг назу­стріч. Дівчина опустилася навколішки і погладила пса поміж вухами.

-   Це ваш собака? – запитав я непривітно. – Що з ним ста­лося?

Дівчина ніяково розповіла, що це собака товариша і що тварина мало не обварилася, коли випадково перевернувся казан з рибальською юшкою… А на наш докір, що не допо­могли гончакові, пояснила, що ніхто не знав, як це зробити.

-   То ви привезли його здихати на острів? – різко перервав дівчину мій товариш. – Курс лікування ще не закінчено, до побачення.

Дівчина, гнівно глянувши на нас, круто розвернулася, пішла геть. Собака спробував кинутися навздогін, та товариш міцно тримав його за ремінь, заспокоюючи. Коли човен від­далився, товариш відпустив ремінь. Собака підбіг до води і тужливо заскімлив, дивлячись на протилежний берег Дніпра, де на узліссі біліли намети молодіжного табору.

-   Від нього відреклись, а він не здатен осягнути людської жорстокості, відплачує за неї незрадливою любов’ю. Вірність! – сумно сказав товариш.

(454 слова)
За Є. Гуцалом

переказ

Ми відпочивали на острові третій день. Чекаючи на товариша, який пішов в село купити продуктів, я оглядав усе довкола. Потім побачив човен, у якому сиділо троє засмаглих хлопців.

Скупавшись та перевіривши снасті, я пішов на протилежний берег, та раптом почув дивний звук. Коли повернувся, то побачив собаку біля куща. Він лежав зовсім безпорадно: морда — на зів’ялому листі, а ноги відкинуті вбік. Собака не міг ворухнутися, а його очі виражали біль. Мабуть, був хворий або поранений. Як він тут опинився? Невже його привезли ті хлопці, які були в човні? Знайшовши бляшанку і набравши води, я спробував напоїти тварину, вона намагалася ковтнути рятівну вологу.

— Де ти взяв цього пса? — почув я голос товариша.

Цієї ж миті собака ледве підвівся на чотири лапи і загарчав. Я не повірив своїм очам, цей пес ледь переводив подих, а тут раптом підвівся і почав захищати мене.

Я розповів товаришу про човен, яким мабуть пса і підкинули. Оглянувши тварину, ми побачили на боку рану, подекуди відвисала шкіра. Не можна було без болю дивитися на тварину. Ми почали лікувати пса, промили рану від піску, обробили йодом, присипали стрептоцидом і перев’язали сорочкою.

Собака довірився нам і стояв сумирно, лише інколи мружив очі і сіпався від болю. Я відчував, як сповнююсь співчуттям, хоча ми лікували тварину, а не людину.

Ми сховали собаку від палючого сонця під курінь, який спорудили з листя, і уявляли, як восени візьмемо цього пса з собою і підемо на полювання.

І тут почувся шум мотора, до берега пристав човен, який я відразу впізнав. Із нього вийшла дівчина.

— Альбатрос! — гукнула вона.

— Це ваш пес? — спитав я.— Що з ним сталося?

Ніяково дівчина розповіла, що це собака товариша і коли випадково перевернувся казан з рибальською юшкою, собака мало не обварився. А не допомогли тому, що не знали, як це зробити.

— То ви привезли його на острів помирати? — перервав дівчину товариш.— До побачення, курс лікування не закінчився.

— Він не здатний зрозуміти людської жорстокості, навіть, коли від нього відреклись, він все одно відплачує за неї любов’ю. Вірність! — сказав сумно товариш.

 

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 3111 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar