Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Радість душі
13.05.2014, 14:34
загрузка...

Тимко взявся за косу і хотів шаркнути нею по траві, але потім озирнувся, щоб глянути ще раз, чи вже далеко відійшла Орися. І коли він побачив її, щупленьку, босоногу, одиноку, беззахисну і довірливу, як голубка в своїй любові, то перший раз у житті відчув, як хвилюючим болем застукотіло його серце, і щось ласкаве, тепле, як ті світлі сльози, що він їх змив поцілунком з личка коханої, покотилося йому в душу, і кров забухала швидше, груди задихали вільніше, і, розтираючи рукою малий гарячий клубок, що підступав до горла, Тимко подумав, що він тепер не одинокий і що йому є для чого жити на світі.

Із цієї хвилини все те, що він бачив навколо себе, чув і відчував, повнилося для нього новим змістом: йому ніби вставили інші очі, і він ними бачив тепер те, чого раніше не помічав, йому ніби підмінили душу, і він тепер відчував те, про що раніше й не догадувався. Навіть звуки він сприймав по-іншому.

Він косив повагом, раз за разом махаючи і майже не відчуваючи коси в руках. Раніше з кожним її рухом, переставляючи босі ноги по скошеній щіточці трав'яного прикорін-ня, Тимко відчував холодну і липку в'язь лугової землі, і почуття це було неприємним, тепер же земля під ногами була тепла, ласкава, як дихання паруючої ріки. Трава, яка здавалася йому раніше стальною, дзвенючою, як щось неживе, тепер розступалася перед ним прозоро-зеленою морською хвилею, як перед молодим богом, розкриваючи те, що раніше приховувала: всю свою потаємну красу. Він бачив, що зверху вона суха і колишеться навіть без вітру, а при самій землі, між стеблинками, притаїлись росинки і яскраво поблискують.

Хвилинами його брав жаль, і він стримував косу, щоб не порушити тієї затаєної краси. «Я не знаю, чи там угорі наді мною є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі», -роздумував він. Потім знову став косити, докоряючи сам себе в душі за те, що він милується і все ж нищить цю красу.

Але одного разу на новому розгоні він зупинив косу і, кинувши її на землю, присів навпочіпки і обережно, лагідно розгорнув пальцями густий кущик трави: у зеленому затишному храмі, вся переплетена золотими нитками сонця, на високому гінкому стебельці росла лугова цариця - ромашка, і те, що вона така прекрасна, і те, що її так звати, зачарувало його, і він, присівши, дивився на неї, не зводячи очей, усміхаючись, як до гарненького маляти, і все шепотів: «Невісточка, невісточка», - і йому хотілося доторкнутися до неї хоч пальцем. Але він утримався, щоб не збити з неї росички, не зняти дорогої краси, дарованої природою. Він так і залишив квітку разом із густим кущиком трави в її зеленому храмі і, обережно обкосивши, пішов далі.

переказ

Тимко взявся за косу і хотів шаркнути нею по траві, але озирнувся, щоб глянути, чи вже далеко відійшла Орися. І коли він побачив її, маленьку, босоногу, беззахисну і довірливу, то перший раз у житті відчув, як захвилювалось, застукотіло його серце, і щось ласкаве і тепле, як сльози на личку коханої, покотилося йому в душу. І тоді груди його задихали вільніше, Тимко подумав, що він тепер не одинокий і що йому є для чого жити на світі.

Все, що він бачив, чув і відчував навколо себе, наповнилося тепер для нього новим змістом. Здавалося, ніби йому вставили інші очі, і він тепер бачив те, чого раніше не помічав. Йому мов підмінили душу, і тепер він відчував те, про що раніше й не знав. Навіть звуки тепер були іншими.

Він косив повагом і майже не відчував коси в руках. Раніше, коли Тимко з кожним її рухом переставляв босі ноги по скошеній трав’яній щіточці, в нього виникало неприємне почуття від холодної і липкої в’язі лугової землі. А тепер земля під ногами була тепла й ласкава, немов паруюча ріка. Трава, яка здавалася йому раніше стальною і неживою, тепер розступалася перед Тимком зеленою морською хвилею, розкриваючи всю свою потаємну красу, яку раніше приховувала. Він бачив, що зверху трава суха і колишеться навіть без вітру, а от біля землі, між стеблинками, яскраво поблискують росинки.

Іноді його брав жаль, і він стримував косу, щоб не порушити тієї чарівної краси. Тимко не знав, чи є життя над ним, але добре розумів, що вся краса зібрана отут, на землі. Потім знову став косити, докоряючи сам себе за те, що він милується і все ж нищить цю красу.
Та одного разу він зупинив косу, кинув її на землю, і, присівши навпочіпки, обережно розгорнув густий кущик трави. У тому зеленому храмі, осяяна сонцем, росла на високому гінкому стебельці лугова цариця — ромашка. Її краса і навіть сама її назва зачарували Тимка. І він дивився на ромашку, не зводячи очей. Він усміхався до квітки, як до гарненького маляти, і ледь чутно називав її невісточкою. Тимкові хотілося доторкнутися до ромашки хоч пальцем, але він утримався, щоб не збити з неї росичку — красу, даровану природою. Він так і залишив квітку разом із густим кущиком трави в її зеленому храмі і, обережно обкосивши, пішов далі.

 

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 5178 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 2.7/11
Всього коментарів: 0
avatar