Розписування стін хат, а часом і господарських будівель, було дуже популярне на українських землях в давнину, а місцями збереглося й донині. Стіни в українській хаті майже завжди білилися, як і піч, тому в хаті було багато і формувалася протягом тисячоліть і була тісно пов’язана з магічними віруваннями й діями «дерева життя» є чистим. Символіка цих орнаментів сьогодні вже призабута. Самі ж мотиви вільних площ для прикрашування вішаними образами або ж мальованими різнобарвними орнаментами. Господині чи інші члени родини – жінки розмальовували стіни орнаментами різних кольорів. Найчастіше це були фантастичні дерева з птахами, півниками, щигликами тощо. Зовні розмальовували обраму­вання вікон і віконниці для кольорового узгодження житла із зеленню дерев і квітів довкола хати. Традиція розписування витвором фантазії з певними абстрактними оздобами, вигада­ними птахами тощо.

Таким чином, це «дерево життя» є не природним, але над­природним, святим, таким, що має магічну силу приносити щастя, відвертати нечисть, всяку зловорожу силу. Це – своє­рідний образ вигаданого дерева, що стоїть десь у Бога в раю, якого ніхто не бачив, але яке повинно бути надзвичайно гар­ним і чудодійним. Тому й кожне зображення цього дерева повинне бути найбільш фантастичним, а через те й найбільш магічно дієвим. Таку ж активну охоронну силу мали й інші мальовані символи: хрести, зірки, розетки, очі тощо.

У пізніші часи почали з’являтися більш натуралістичні мо­тиви в розписах (листки дуба, клена, хмелю, барвінку, вино­граду, вінки й букети, сови й павичі). Орнаменти стінопису в окремих місцевостях наближаються до орнаментів вишивок, килимів, пічних кахлів, але, як правило, пишніші.

Розписують хати пірцем, пензлями, рогозою, віхтями. Кві­ти й листки найчастіше малюють пальцем.

Деякі регіони України, а саме: Київщина, Уманщина, Херсон­щина й Одещина, стали визнаними центрами народного розпису. А вже з початку XIX століття на основі настінного розпису по­чав витворюватися розпис декоративний, який виконується на різних предметах повсякденного вжитку: вазах, тарілках, гле­чиках, карафках, навіть елементах збруї та озброєння. Нині цей декоративний розпис, що практикується народними майстрами-професіоналами, отримав збірну назву «петриківського».

Зберігаючи всі традиційні мотиви настінних розписів, петриківський розпис вирізняється розширенням діапазону зо­бражень садових і польових квітів, залученням до узорів мо­тиву ягід калини, полуниці, винограду й листу папороті, а також бутонів. Крім того, петриківські орнаменти й мотиви розпису мають більше рис натуралізму. Окрім традиційних фарб рослинного походження, малювання якими потребувало періодичного підновлення, у петриківському розписі часто використовують олійні фарби.

Для прикрашання часто використовують також витинанки з метою доповнення внутрішніх оздоб житла, зокрема розма­льованих стін і печей. Цей вид декоративного мистецтва є чи не наймолодшим. Часом витинанки збагачуються ще додатко­вими кольорами. У деяких селах витинають з паперу цілі рушники, доповнюють їх аплікаціями або й розмальовують. Здебільшого при витинанні окремих фігур папір не перегина­ють, орнаментальні ж узори й прикраси витинають, складаю­чи папір удвоє, учетверо. Від кількості складань залежить розмаїття форми й композиція узорів.

(450 слів)
За П.Ганжою

переказ

Розписування стін хат, а іноді й господарських будівель, було дуже популярне на українських землях в давнину. Місцями збереглося й донині.

Стіни й піч в українській хаті майже завжди білилися, тому в хаті було багато вільних площ для прикрашування вішаними образами або ж мальованими різнобарвними орнаментами. Жінки розмальовували стіни орнаментами різних кольорів. Найчастіше це були фантастичні дерева з різними птахами. Зовні розмальовували обрамування вікон і віконниці, щоб узгодити житло із кольором дерев і квітів довкола хати. Традиція розписування стін формувалася протягом тисячоліть і була тісно пов’язана з магічними віруваннями й діями. Символіка цих орнаментів сьогодні вже майже забута. Мотиви «дерева життя» — витвір фантазії з певними абстрактними оздобами, вигаданими птахами тощо.

Таким чином, це «дерево життя» є надприродним, святим, таким, що має магічну силу приносити щастя, відвертати нечисть, всяку злу силу. Це своєрідний образ вигаданого дерева, що росте десь у раю. Його ніхто не бачив, але це дерево повинно бути надзвичайно гарним і чудодійним. Тому кожне зображення його має бути найбільш фантастичним і тому найбільш магічно дієвим.

Таку ж охоронну силу мали й інші мальовані символи: хрести, зірки, очі тощо.

Пізніше почали з’являтися в розписах більш натуралістичні мотиви: листки дуба, клена, хмелю, барвінку, винограду, вінки й букети, сови й павичі. Орнаменти стінопису в деяких місцевостях нагадують орнаменти вишивок, килимів, пічних кахлів, але пишніші.

Розписують стіни пірцем, пензлями, рогозою, віхтями, а квіти й листки зазвичай малюють пальцем.

Київщина, Уманщина, Херсонщина й Одещина були визнаними центрами народного розпису. А з початку XIX століття на основі настінного розпису почав розвиватися декоративний розпис різних предметів повсякденного вжитку: ваз, тарілок, глечиків, навіть елементів збруї та озброєння. Нині цей декоративний розпис отримав збірну назву «петриківського».

Петриківський розпис зберігає всі традиційні мотиви настінних розписів, але вирізняється більшим діапазоном зображень садових і польових квітів, залученням до узорів мотиву ягід калини, полуниці, винограду й листу папороті, а також бутонів. Крім того, петриківські орнаменти й мотиви розпису більш натуралістичні. Окрім традиційних фарб рослинного походження, малювання якими потребувало періодичного підновлення, у петриківському розписі часто використовують олійні фарби.

З метою доповнення внутрішніх оздоб житла, зокрема розмальованих стін і печей, для прикрашання часто використовують також витинанки. Цей вид декоративного мистецтва чи не наймолодший. Іноді витинанки збагачуються додатковими кольорами.

У деяких селах витинають з паперу цілі рушники, доповнюють їх аплікаціями або й розмальовують. При витинанні окремих фігур папір зазвичай не перегинають, а орнаментальні узори й прикраси витинають, складаючи папір удвоє або вчетверо. Від кількості складань залежить розмаїття форми й композиція узорів.