У свій перший приїзд до Криму на лікування Леся Українка познайомилася з сімнадцятирічною ровесницею Маргаритою Комаровою. Дуже швидко дівчата стали подругами. Їх зблизила щира любов до поезії. А невдовзі об'єднало спільне бажання вишити великий незвичайної краси рушник і помістити у Тарасовій світлиці на Чернечій горі біля Канева. 
Рукодільниці працювали довго, дбайливо вкладали кращі почуття у цю небуденну справу. Нарешті заквітувала доля України на полотні. Кривавилась і чорніла, всміхалася й зоріла кольорами смутку і щастя. Народжений багатою фантазією мисткинь орнамент милував око. Один візерунок доречно доповнював інший, наче засівався вагою Тарасових дум. А серед них - зеренця правдолюбства, стебельця мужності, замкнені кільця любові. 
Поміж рядками малюнків милує зір мереживо, яке вміло виплітали вдячні дівочі руки. А по краях цілі рої мереживного серпанку найскладнішої роботи. На одному кінці рушника вишито: "Думи мої, думи мої, лихо мені з вами". На другім: "Любітеся, брати мої, Україну любіте". 
Вишивальниці відвезли дарунок на священну могилу, почепили над образом Кобзаря у світлиці-музеї і низько вклонилися святому місцю. Додому повернулися сповнені незабутніх вражень.

Серпанок - легка прозора тканина

Мисткині  - ті, хто працюють у певному виді мистецтва