Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Що по собі лишаєш, людино?
17.11.2020, 22:50
загрузка...

Вони пливуть річкою. Краса така, що Івасю хочеться плакати. На лівому березі піднімається дубовий гай: спочатку дуби великі й товсті, а далі меншають. Останні — зовсім маленькі.

Івась пристає до берега, і ось вони вже йдуть гаєм.

—Бачиш, Івасю, оті перші дуби твій дідусь посадив, коли народився твій татко, а потім щороку саджав нові. Восени збирав жолуді, а навесні — саджав. Щось приймалося, а щось ні. А потім уже з татком твоїм сюди приходив. А ці вже сам твій татко посадив, коли ти народився, — їм стільки років, скільки й тобі. Бачиш, який гай піднявся за скільки років. Люди по гриби ходять. Скільки разів чула: «Де збирали? В Івановому лісі».

—Бабуню, а я можу посадити свої дубочки весною?

—Ну, певно, що можеш! У жовтні приїдемо, назбираємо жолудів, а навесні посадиш.

Вони йдуть далі. Але що це? Увесь берег за стежечкою встелено сміттям: залишки якихось вогнищ, трапез, незліченна кількість кульків і пакетиків. Під самим цвинтарем купи будівельного сміття, а поверх нього — стара апаратура, бите скло…

Бабуся зупиняється і схвильовано запитує:

—Це що таке, Івасю! Хто це зробив?

—Це, мабуть, туристи — вони тут ціле літо жили, а це, — Івась показує на гору сміття біля цвинтаря, — хлопці бачили, як з дачі депутата вивозили. Ну, того, що ліс прихапав.

…Увечері вже бабуся з онуком сідають на ґанку. Небо, усіяне зорями, нахиляється низенько-низенько, а Чумацький Шлях, здається, починається з їхнього двору.

—Бабуню, подивись! Зорі то гаснуть, то спалахують, і так без кінця-краю!

—Так, Івасю! Бачиш, засвітилася зірочка — то людина народилася. А ось пролетіла по небу й погасла — значить, померла людина. Бачиш, яку яскраву дорогу залишила. Значить, і людина була така ж — яскрава, як зоря…

Бабуся задумалася, а Івась міцніше притулився до неї.

—Бабуню! Ти говорила, що Господь кожному долю пише. Але ж не кожна людина добра? Чому Господь не робить усіх добрими, чесними й розумними? Який би тоді світ був гарний!

—Та ж над людиною не тільки Господь трудиться, але й диявол. Господь завжди дає людині вибір, і то вже сама людина має думати, у яку воду ступати — у чисту чи каламутну.

Івасик дивиться на бабуню широко розкритими очима, у яких відсвічуються зорі.

— Бачиш, Івасю, людина по-різному життя може прожити, різний слід по собі залишити. Можна занапастити своє життя, як дядько Яник; можна жити, як той недоторканний, що завалив сміттям дорогу до цвинтаря… А можна жити, як твій дідусь: урятувати з вогню твою бабусю Настю, посадити гай, щоб людей звеселяв; заступити півсвіту від наглої смерті…

Бабуся замовкає, пригортає до себе онука.

— Будеш жити, дитинко, то думай, що по собі залишити маєш…

Вони сидять обнявшись. Дві маленькі людини, дві рідні душі дивляться у високе небо, на якому сяють і їхні зорі…

432 слова

 За Г. Марчук

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 14 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar