Хто з нас не ласував смачними, соковитими, ніжно-зеленими з жовтинкою яблуками, що зберігають смак до весни і називаються ренетом Симиренка? Та не всі знають, що це яблуко було «репресоване». Його перейменували й витіснили з України, щоб не нагадувало українцям про автора — відомого вченого Левка Симиренка і весь славний своїми ділами рід українських патріотів — Симиренків.

Здається, найкращими якостями обдарувала українська земля цей рід — талантом, розумом, працьовитістю, порядністю, шляхетністю, манерами, жертовністю і любов’ю до України. Дух вільного і винахідливого козака Степана з містечка Городище, що на Черкащині, передався всім його нащадкам. Син Федір був талановитим механіком‑самоуком; онуки Василь та Платон закінчили політехнічний інститут у Парижі і стали відомими науковцями та підприємцями України. Жили Симиренки великою дружною сім’єю, в якій панували козацькі звичаї і щира українська мова. І це при тому, що брати Василь і Платон Симиренки займали вагоме місце у Європі, знали по кілька мов.

Заводи Симиренків були оснащені машинами власних винаходів і конструкцій Василя. Та найбільшим дивом було містечко Мліїв — з безплатними школою та лікарнею, з двома заводами, де люди пра­ цювали в пристойних умовах, з чистими освітленими вулицями. Десяту частину прибутків Василь віддавав на вівтар української культури. Як бачимо, на Україні серед заможних підприємців були прогресив­­ні, освічені, з широким світоглядом люди, які намагалися зробити життя тогочасних міщан і селян цивілізованим, культурним, гідним.

А щовесни по всій Україні сади цвітуть, воскрешаючи в людській пам’яті ім’я забутого вченого, який вивів для нащадків пахуче, со­­­ковите, сонячно-зелене яблуко, що і так називається — ренет Симиренка (За М. Слабошпицьким).